Мазур Анастасія

  Птах

 

Надворі тиха нічка…

 

Уже мороз пропах…

 

І в тиші чарівливій

 

Злетів у небо птах.

 

Літає він над хмарами.

 

У небі, як завжди!

 

І він своїми чарами

 

Рятує від біди.

 

Цей птах – це рідне слово

 

У мові соловїній.

 

І вже не випадково

 

Літає на Вкраїні.

 

Збагачує народ він,

 

Рятує майбуття.

 

Творців він надприродних

 

Веде в нове життя.

 

Мандри

 

Мандри… Яке прекрасне слово!

 

Як гарно на природі буть!

 

Хіба усе це не казково –

 

Йти по стежині в дальню путь?

 

Відвідать гори і ліси,

 

Поля і ріки.

 

Побачить справжньої краси,

 

Запамятать навіки.

 

І повернувшись вже додому

 

Посадить садок.

 

Й відчути у ногах утому

 

Пройдених стежок.

 

Пісня

 

Пісня по світу блудила,

 

Пісня блукала в думках,

 

Пісня до нас говорила

 

Ще у далеких віках.

 

Пісня скликала до бою,

 

Лікувала пісня рани.

 

Пісня ходила з юрбою

 

Уже забутими роками.

 

Швидко плине час…

 

Спливають і століття…

 

А пісня йде до нас

 

Уже тисячоліття!

 

І так хоче сказати:

 

«Щоб не було в думках пітьми,

 

Якщо хочеш ти писати –

 

Пиши! І далі ти твори!»