Свирид Софія

Гостинці для горобчика

 

Холоду навіяла люта зима.

 

Бідненький горобчик поїсти шука.

 

Білим-білим снігом замело поля,

 

Зернятка дрібного немає пташа.

 

Годівничку з татом змайструвала я,

 

Смачним пригостити мала горобця.

 

Тістечко поклала, печиво, зефіру,

 

Щоб в пташини завоювать довіру.

 

Горобчик поник, мов їжа не смачна.

 

Каже: «Ну, Софійка, сип мені зерна!

 

А тістечко, цукерку їж собі сама»

 

Трапилась зі мною така ось дивина.

 

Україно моя!

 

Україно, рідна матінка моя!

 

Ти палаєш нині у вогні.

 

Нівечать без жалю тебе вороги.

 

Й гинуть за волю вірні сини.

 

Україно, рідна матінка моя!

 

Щиро серцем люблю тебе я.

 

В неба прошу миру на своїй землі,

 

Аби квітли квіти на весні.

 

 Корисні смаколики

 

Любить Софійка смаколики їсти.

 

У свято спішить до столику сісти.

 

Сир та ковбасу не їсть вона смачну.

 

Кока-кола й тістечко їй до смаку.

 

Хмурить мама брови: «Не корисно це.

 

З’їла б краще м'ясо, сиру та яйце»

 

-Як не корисно?,- дивується дівча,-

 

Приємні емоції подовжують життя.

 

Хоробрий зайчик

 

Найхоробрішим себе, зайчик називав.

 

На весь ліс від цього ведмідь реготав:

 

- Про свою хоробрість, зайчисько, не хвались.

 

Тренуй краще м’язи, до діла берись.

 

Зима

 

З неба сипить білий сніг.

 

Всюди чути дзвінкий сміх.

 

Грає в сніжки дітвора

 

Бо прийшла до нас зима.