Дракончик

 (вірш-казка про людей)

 

Частина І

 Мама

 Ось яйце лежить в гніздечку,

 Там Дракончик жив змалечку.

 Він з’явився на цей світ

 І побачив весь свій рід.

 Драконятко посміхнулось

 Та до мами пригорнулось,

 ЇЇ міцно обійняло

 І тихесенько сказало:

 «Мама ти найкраща в світі!»

 Мам своїх всі люблять діти.

 «Гарне, любе Драконятко,

 Лагідне мале звірятко»-

 Йому мати промовляє

 І ласкаво научає.

 «Найрідніші ми з тобою.

 Будем ми стоять горою,

 Щоб була одна сім’я-

Драконяча вся рідня».

 

Частина ІІ

 Друзі

 Драконятко сумувало,

 Бо друзяк воно не мало:

 "Без друзів навіки немає потіхи».

 Якось біля водоспаду

 він зустрів єнота й панду.

 Ці звірятка тут гуляли,

 Весело м’яча ганяли.

 Свої лапи їм подав -

 Як же довго вас шукав!

 Трійко друзів веселились

 та страшенно потомились,

 Посідавши на травичку

 Пили з озера водичку.

 Відпочили, попрощались

і додому повертались.

 

Частина ІІІ

 Політ

 Дракони - казкові істоти,

 А їхнє життя у польоті.

 Ширяють вони у світах –

 Дракончик лиш тільки у снах.

 Він там дуже вправно

 На крилах літає плавно.

 Маленький мрію мамі розповів

 І вигукнув: «А тато ж мій зумів!

 Я полечу, і це не сон,

 Бо я дорослий вже Дракон».

 Матуся біля сина поряд стала,

 При цьому ніжно обійняла:

 «Прийде твій час, злетиш і ти-

 Побачиш землю з висоти».

 Послухав маму, позіхнув,

 Під маминим крилом заснув.

 Одного ранку стались чудеса –

 Дракончик полетів. Ура!

  

Частина IV (коротка)

 Лінь

 Дракончик наш примостивсь на дивані-

 Не хоче нічого робити він зрання.

 Мама говорить: «Це лінь нападає

 І працьовитість твою забирає!»

 Малюк її слухав

 І трішки злякався-

 «Не вийде у неї, я не піддамся!»

 ***

 Дракон - це та сама людина:

 Весела, кмітлива і сильна.

 І діти усі однакові -

 Зростати повинні в любові.

  

Бджілка

На барвистому узліссі,

Десь напевно на Поліссі,

 Бджілка там пилок збирала,

В кожну квітку заглядала.

Запитали ми у неї,

Чи робота ця «весела»?

Глянула з під лоба бджілка

та промовила нешвидко:

«Моя праця нелегка,

І занадто кропітка,

 Втім солодкий результат

 Враз порадує малят».

   

Мій музей

 В мене є робіт багато,

 хата повна вся картин.

 Завітай до нас на свято -

ти побачиш безліч див.

 Я роблю їх дуже вправно,

 фарби змішую мерщій,

 Лінії вивожу плавно –

 вийшла гарна заметіль.

Ось змінилась думка швидко,

 взяла в руки пензлик знов,

 вже з’явилась жаба бридка –

 Хто тут квакає – агов!?!

 

Солодкі гостинці

 Маленьке біленьке зайчатко

 Постукало лапкою в хатку

 І просить насипати трішки

 Горішків для білки та мишки.

 Дали ми йому ті гостинці,

 Поніс їх у ліс у хустинці,

 Там друзів своїх пригощає,

 І швидко дарунки зникають.

 А ввечері сонце за обрій сідає

 Зайчатко по снігу тихенько ступає.

 Ми вийшли із хати,

 Почувши дзвіночок.

 Це «дякую» каже пухнастий клубочок!

Всміхнулися щиро - ще винесли трішки

 Солодких гостинців для білки і мишки.

 

 Вітер

 Шу-шу-шу.

 Усіх заколишу.

 Шу-шу-шу.

 І дерево хитається, і кущ.

 Із дерева впав малий хрущ.

 І сказав хрущ вітру:

 - Так сильно не дуй!

 Бо ще раз впаду, то гулю наб’ю.

 Вітер притих.

 І закрапав дощ.

 Кап-кап-кап.

 Шу-шу-шу.

 Усіх заколишу…