Данило Бабенко

 

14 років

м. Херсон

 

З циклу "Майже байки" 

 1. Про Каланчу і Чайку

Каланча говорить Чайці:

- Я придбала новий чайник.

Прилітай до мене, друже,

я ж до тебе небайдужа.

Чаю вип’ємо з тобою,

у тіньочку під вербою.

Ще є думка в Каланчі:

- Ти купи два калачі,

ще чашки, до них і блюдця

(краще декілька, бо б'ються!).

Чай зелений я люблю

(я окріп сама зроблю!).

Цукор ще потрібен - факт,

печиво, конфетки… Так,

мабуть, все тобі сказала,

ось повторюю…

                         Мовчала

Чайка довго, але потім

перебила слів потоки:

- Взагалі я чай не п'ю,

блюдця чайні я не б'ю.

Цукор теж не до вподоби –

так кажу я не зі злоби,

а тому, що рибу чайки

полюбляють.

                Так, звичайно,

пропозиція цікава –

може, ще купити кави?

 

Чайка скоса поглядає,

потихеньку відступає.

Бачить сумно Каланча:

подруга геть попливла.

 

І з тих пір – не випадково! –

Каланча мовчить.

                             До слова,

чайки чай не люблять дуже

і до кави теж байдужі.

 

  2. Про мухо-мори

Марили мухи побачити море,

бо чули, що в світі є десь мухо-мори.

І щоб як скоріше до моря дістатись,

Мухи замовили вітер крислатий:

- Вітер, неси нас швидко туди,

де хвилі здіймаються аж до гори.

 

Вітер відніс мандрівниць – і затих.

…Багато в пісочку комашок дрібних,

та жодна з них моря зовсім не бачить –

в піску всі загрузли – така от невдача!

 

Крильця вологі - махають старанно,

щоб підвестися, але це є марним!

Мухи скричали:

- Вітер, додому!

Марно ми марили! Все по-пустому!

Немає у світі отих мухо-морів,

а місце найкраще на скотному дворі!

 

3. Про Свинку 

Жила у морі Свинка

та й горя не знала.

Якось раз корали,

мушельки збирала –

та раптом заблукала.

 

Потрапила у царство

Грізного Нептуна.

- Чиє тут господарство? –

питає вона сумно.

На ту біду питання

почув володар грізний:

- Не знаєш?! Мить остання!

Це злочин! Це є свинство!

Махнув Нептун тризубом –

на берег Свинку вигнав.

З тих пір у жоднім морі

її уже не видно.