Коробська Анастасія

15 років

смт.Петропавлівка

Петропавлівського р-ну

Дніпропетровської обл.

 

Паперові крила

Балада

- Скажи мені, батьку, у чому розп'яття твоє,

За що Афріміда зіслала у небо тебе?

У багрянім вінці увінчалася доля -

Така не проста і така, мов тополя.

- Скажу тобі, сину, в цей час лиш одне:

Крило на спині паперове уже.

Злетіть мені треба до сонця вершин,

Аби підкорити панівства низин.

Хоч знаю і я, що воно обпече,

В живих не залишить, у прірву знесе.

За це обливається серце у крові:

Без тебе… без тебе залишусь в неволі.

- Та, батьку, чому так, у чому пророкове слово,

Чому із середин випалює всю твою мову?

Але ж ти не птах і злетіти не зможеш,

Вони розуміють: не ти переможеш…

- Сонрате, синочку, нема в мене дочки.

Тому залишайся в цім світі живий.

Усі твої падіння і злети порочно

Зійдуться колись в одну з твоїх мрій.

Кінчався вже день, і заходило сонечко,

Місяць здіймався, надходила ніч,

Зорями вкрився, наче листочками,

І заспівав той цвіркун у траві.

Лишень не спалось Сонратові, боляче,

Хоч викликай лікарів помогти,

Щось обривалось в середині, колячи.

Він розумів: то є страх неземний.

Вийшов у двір, було місячно добре так,

Легше ставало душі хоч на мить.

Але стікала година, надходила,

Бігли хвилини сумні по руці.

Ні, не хвилини, то вітер заспівував,

Піснею шли у полоні рядки.

Нащо співав ти, стривожив, зманіжився,

Потім пішов, хоч не знаю куди.

Я залишився, і сльози з потічечка

Падали вниз, обпікали палкі.

Нащо залишився, нащо залишився?

Краще б пішов із тобою в світи.

Нащо злетів ти, легший від вогнища?

Щоб нарікати на мої думки?

Так, розумію, вони, мов порочище,

Зважили вниз кілограми у дні.

Глянув на батька, вуста мов пророчили

В небо злетіти, мов птах у житті.

Та у вінчанні багряного подиху

Всі перешкоди у світі пройти.

Сходили тіні, і сходило сонечко,

Зорі зникали у сяйві такім,

Лиш у очах впала зірка непрошена:

Хто заповів тебе, хто заповів?

Лиш у русявім волоссі порочище,

Вітром зникають у полі птахи.

Та облетіти весь світ, наче вогнище,

Досі злетіти ніхто так не зміг.

Всохлі вуста, на очах смуток боїща,

Зморшки вкривають все тіло здавна,

Сива вона, біла, сріблом впорошена,

Мудрая, світлая та голова.

А у роках - слід знання позолочення.

Мудрості в нім відкладати ввіка.

А у зелених очах -  здавна ношена

Думка, як нам тим навчитись азам.

- Батьку, що робиш ти, глянь в свої очі,

Там ти побачиш малеє дитя.

А в відзеркаленні - мудрості прочерки.

Де ж ти подінеш усе те знання?

Батько поглянув на сивую бороду:

-Дійсно, чому тут стою зараз я?

Але панів грішне слово не змовлю я,

І проти волі не буде життя.

Лиш розривається серце в дві сторони,

Думки літають, не знають кінця.

Нащо погодився, нащо погодився,

Чим же я думав тоді, що казав?

А у панів засвітилися вогнищем

Очі, сіяли мов з неба зоря.

А ми подивимось, згодитись зможе він.

А чи злетить хоч на метер з вогня?

- Батьку... - Що, сину мій? Батьку, пробач мені.

- Сину, за що вибачать мушу я?

- А хоч за те, що не стримав слова я,

А хоч за те, що не слухав вмовлянь.

- Сину, ну що ти так, нащо стривожився?

Ми ж і по крові з тобою рідня.

-Батьку, а нащо тоді я народжений?

Щоб перейняти від тебе знання?

-Сину, не знаю, бо час вже відходити,

Злет мій, прощатись з тобою пора.

Ось ми прийшли, тут була охорона

В ряд там сиділи поважні пани.

-Здрастуйте,- мовив. і взяв у долоню

Сина тривожно долоню руки.

-Здрастуй,Сонрате, проходь вже до столу.

Ось твій стілець, не найнижчий з усіх

З нами ти сядеш, немов король з трону,

З нього ти підеш у неба світи.

Ось пригощайся: ковбаси і вина,

Сиру собі у тарілку клади,

Ось тобі ложка із злота відлита,

З срібла стоять кухлі чималі.

П'ють пани, гріються холодно в горах.

Батько сидить, ллєє сльози гіркі.

Душить його невідома істота,

Ледь язика він тримає в собі.

Син підійшов і узявся за голову:

-Боже, що робиться в світі такім!

Люди вмирають зі страшного голоду,

А животи набивають пани.

Витерся пан, витер вуса впорошені,

Лиш просмоктав ті останні шматки.

Інший устав, зачесав все за голову,

Кучері сиві уклав за вітри.

Третій підвівся поважно, не здорово

Кашель його виривався в світи.

Очі відкрив, глянув суворо, вдоволено:

-Ти підійди, я скажу щось тобі.

Батько пішов, опустивши ту голову,

Руки заклав за спиною взамки.

Пан відійшов від розкішного столика,

Свиту надяг в позолоті шиттів.

Шилася та у маленькій коморочці,

Руки затерпли від праці й трудів.

Золота сплав від податків здорощених

Ниткою став із шиття для панів.

Батько зійшов на те місце, де вогнище

Стрімко здіймало свої язики.

-Ну, прощавай, ти хоч згадуй, немовлячи,

Пан підказав: -Ти стрибай вже мерщій.

Батько злетів, хоч на метр над вогнищем,

Вище піднявся у неба блакить.

І обірвалося серце стривожене,

Хмари закрили той образ сумний.

-Де ти?- почулися дзвоники голосу,

-Де ти, а чи залишився живий?

Хмари розвиднілись, сонце з'явилося,

Щоб нам світити у день цей ясний.

Батьковий образ у небі розвиднівся,

Руки були, наче крила живі.

Був він на рівні з птахами над вогнищем,

Але під ним він згорав у собі.

Батько у серці ще трохи тривожився,

Але кричали у слові думки.

Полум'ям вкрилися крила ті стомлені,

Високо він підлетів у світи.

Батьку щось крикнув син майже в півголоса,

І подивились на нього пани.

-Що наробили ви? Смерть на вашій совісті,

Хай загризає до смерті роки.

Батько розбився у власному вогнищі

І приземлився у холод води…

Син підійшов, тіло було все в опіках,

Лиш залишилась тростина від крил.

Пан повернувсь і сказав так не голосно:

-Знаєш, в цім світі вмирають усі.

-Але не ті, чия смерть напророчена -

Син відповів, підійнявшись з колін.

Було хотів вдарить пана за злочин той,

Та охорона підбігла мерщій.

-Знаєш, в в'язницю не кидають змолоду.

Тому й тебе я не кину туди.

Другий сказав:- Батогом його може так,

Вийде ця примха з його голови.

Третій:- Раз сто, щоб він знав, як на пана

Бігти зі злістю до його руки.

Взяв тіло батька, охорона підштовхує,

Йде, і снують у нього думки страшні.

-Батьку, чому ж ти на все це погодився?

Знаю, не скажеш тепер це мені.

Ось ті прийшли на це місце, де порівну

Там і людей, і грошей досхочу.