Сахненко Тетяна

 ЗИМОНЬКА – СЕСТРИЦЯ

 

 

Мені, бува, здається, що зима

 

На мене схожа,- щедра й загадкова,

 

Закрутить, зарум’янить, закружля,

 

Вогнем запалить зір, відбілить брови.

 

 

Закучерявить інеєм, зітхне

 

Морозяно, стежки засипле снігом,

 

Всміхнеться сонячно і свіжістю дихне,

 

То проскрипить гіллям, закутим в кригу.

 

 

Сніжинку, дар небесний, пронесу

 

В своїх долонях, сріблом хай іскриться.

 

За чистоту, прозорість і красу

 

Люблю тебе я, зимонько-сестрице.

 

 

ЧОМУ?

 

 

Симпатична така дворняга

 

Проводжає до дому мене.

 

Заблукала мабуть, бідняга,

 

На зупинці господаря жде.

 

 

А доба за добою спливає,

 

І без відповіді «Чому?»

 

У очах її догорає

 

Віра в тих, довіряла кому.

 

 

Навіть розуму непідвладна

 

Ця байдужість, ця черствість! Чому

 

Одинока і безпорадна?

 

Скільки в світі таких «Чому?»

 

 

 СИЛА - В ЄДНАННІ

 

 

Якщо кожна людина для своєї країни

 

Зробить хоч на мачину добра,

 

Усміхнеться надія, зацвіте Україна

 

І настане щаслива пора.

 

 

 Будувати державу - непроста, друже, справа.

 

Набирайся ти сил про запас,

 

Зауважую слушно: потурбуйся про душу,

 

Бо мораль «шкутильгає» у нас.

 

 

Розвивайся всебічно, не хизуйся публічно

 

Про своїх перспективі розмах.

 

Фахівцем стань умілим, щоб робота кипіла

 

У твоїх працьовитих руках.

 

 

Якщо кожний окремо, якщо сам лиш за себе,

 

І підступна ділема на шматки душу рве,

 

Знай: ніхто не збудує держави за тебе,

 

І ніхто українцем тебе не назве.

 

 

Якщо власна сорочка є найближча до тіла,

 

І бажана відстрочка порятунком зорить,

 

Ні до чого байдужому нема слова і діла,

 

Не збудує нічого, а лише розорить.

 

 

Якщо втратив коріння, відцурався родини,

 

І чекаєш везінням, мариш кращим життям.

 

Правду кажуть, що щастя у руках у людини,

 

А ще доля країни і її майбуття.

 

 

 Якщо всі – та в прострації, хоч багато – розєднані ,

 

То є зрадники нації, запроданці – сини,

 

То лиш скупчення, скопище, нічим не об’єднане.

 

Бо без мови, без роду хто є вони?

 

 

Перекреслю припущення, прожену чорні сумніви.

 

Є здобутки і зрушення, воля й слава живі!

 

Боронять землю нашу, рідну мову, діброви

 

Мужні, віддані ненці - Україні сини.

 

 

 ЗВЕРНЕННЯ ДО СУЧАСНИКІВ

 

 

Хоч Всесвіт дослідимо весь,

 

Все ж доля - річ капризна.

 

Вітчизна - це не хтось і десь,

 

Ми – теж Вітчизна!

 

 

Щоб із руїн наш край воскрес,

 

Вставай, бо буде пізно!

 

Вітчизна – це не хтось і десь,

 

Ти – теж Вітчизна!

 

 

Розтане лід, прийде прогрес,

 

Лиш кожен виклик визна:

 

Вітчизна – це не хтось і десь,

 

Він – теж Вітчизна!

 

 

Для того, щоби лід цей скрес,

 

Сягну я височизни.

 

Вітчизна – це не хтось і десь,

 

Я – теж Вітчизна!

 

 

 

ДОБРО

 

 

Є майбутнє у тої країни,

 

Де любов є найвища з чеснот,

 

Де духовні цінують святині,

 

Де добро культивує народ.

 

 

Кожен з нас – це окрема цеглина

 

У будинку на ймення Земля.

 

У цей світ, знай, приходить людина

 

Для любові, для миру, добра.

 

 

Тож візьмемося кожний за себе,

 

Порозмислимо: Як живемо?

 

Є нагальна сьогодні проблема –

 

У серцях зародити добро.