Сухий Володимир

 

  МАКОВА СПОВІДЬ

 

 

Маки сняться мамі рідній,

 

Ніжно струшують сльозу

 

Через горе, через спомин

 

Ніч народжує зорю.

 

 

 

Черпає благодать дозріле зерня

 

З премудрих пригорщ стародува - вітру,

 

Збирається у колоски натхнення

 

І прихорошене в хліба лягає у макітру.

 

Потужне літо з грозами в двобої

 

Мрійливо мандрувати буде світом,

 

Зозулями одягнене у строї,

 

Розхристане брехливим осені привітом.

 

Старече щастя з течій необачних

 

Відлунює багаттям зморшкуватим,

 

Бездарне ложе божевільних клячей,

 

Безкровних, з тілом ледве теплуватим.

 

Любов небесна з радістю нагряне,

 

Розіб’є стіни болю трубадур,

 

На сповідане рання неторканне

 

Зійде іскринням від розбитих мур.

 

 

Лжесвітанок дів намисто,

 

Звів нанівець маків цвіт,

 

Ніч сховала дивне дійство,

 

Смерть закрила білий світ.

 

 

Невидимий співець мені наснився

 

У ніч стихії темної, як крук.

 

Відпущений на волю промінь загорівся

 

Від теплоти мільйонів рук.

 

Біда сама не ходить по дорогах,

 

Розтертих в порох на розп’ятті мук.

 

Чигає вороння на зношених порогах

 

І кришить моторошний звук.

 

Де щастя виглядати дивній птиці?

 

У полі, серед степу чи в огні,

 

Як з шиї знять тернові рукавиці,

 

І феніксом злетіть із попелу борні?

 

Розійдуться думки по бездоріжжю,

 

З безкрилля нерозвіданих видінь.

 

Проснеться правда, як добротне збіжжя,

 

І відбере у ночі благодать - теплінь.

 

 

  Світе Божий, світе милий,

 

Дай поглянути ще раз

 

В очі добрі, в очі сина,

 

Маки хай цвітуть весь час!

 

 

Усі думки перев’язались

 

Зламалась віра, що була,

 

І мрії всі десь заховались,

 

Зігнулась я й заплакала…

 

Що робиться в душі? – Не знаю…

 

Як відповідь знайти, і де?

 

Знов лиш себе про все питаю,

 

Бо інших я боюсь – а час іде…

 

То що ж робить? Як жити далі?

 

Що, знову все тримать в собі?

 

Ні…правильним це не вважаю,

 

Бо настраждалась у житті, не в сні.

 

У нашому житті складному

 

Якщо зігнешся, хоч і будеш прав

 

Та все одно в бутті брудному

 

Опинишся, хоч як би ти не грав.

 

Так, так… Всі у житті ми є гравці,

 

Бо в всіх є шрами та рубці…

 

Ці шрами – відповідь на безнадії,

 

Що в душах народили феєрії - надії.

 

Усе так тяжко…Та чому?

 

Бо жити грішно, крім людей – нема кому…

 

 

Може, маки, ви не квітніть?!

 

Не накликайте біду?

 

Не цікавтесь ясним вітром,

 

Не тривожте сон-траву?

 

Ще кличуть славу козаки,

 

Хмельницький рве сувій,

 

«Де воля, батьку?», - гостряться клинки,

 

Шумить, клекоче бій.

 

Шляхи криваві, гетьман на чолі,

 

Козаченьки, ви ж волю здобували?!.

 

Відродимо ми правду на землі,

 

Вкраїною щоб її в світі знали!

 

Від славних лицарів стезя

 

Не заросте тернами,

 

Козацький дух в жилах тече

 

І ходить поміж нами!

 

Не дай нам, Боже, зрадить брата,

 

 

  Дай не згубитись в круговерті болю,

 

  Будень мирний сподоби і свято,

 

Дай сили і снаги здобути ВОЛЮ!

 

Маки стиглі, колишіться,

 

Заколисуйте вогонь,

 

Щоб хлопчина з бою вийшов,

 

Не обпік важких долонь.

 

Моя молитва за Вкраїну

 

І помисл щирий, і діла.

 

Крізь грізний шум століть

 

І люті битви я серце віддала.

 

Моя душа – за Україну,

 

І пісня лебедина, і слова,

 

Хоча хрестили шаблею і гнітом,

 

Та встала із колін і ожила.

 

Моя відвага й мужність – Україні .

 

Я прокладу з Сибіру путь

 

Додому, до Софії, до родини,

 

З кайданів вирвусь, певним будь!

 

За мир, за колоски налиті

 

Мій дух нестримний і слова.

 

Хай не забуде світ убитих,

 

За мир віддасть і сльози, і діла.

 

 

Плаче мати, гірко стогне,

 

Долю кличе, Бога зве,

 

Маки, мабуть, насміхались,

 

Зупинився час, не йде.

 

У червні стогнала рілля:

 

Фашистська орда наступала,

 

Згоріли дощенту хлібні поля,

 

Волинь пожежею палала.

 

Кров’ю змішалась Горинь і вода,

 

Люто гриміли кайданки,

 

Рівне бомбили, клекотіла земля,

 

Хлопці привчали берданки.

 

Вставайте, беріть усю силу в кулак!

 

Піднімайтесь на праведну прю.

 

Не принесе «сусіда» смачний коровай,

 

Всі разом переможну запалим зорю!

 

Болю сила невимовна,

 

Маком серденько горить,

 

Полум′янить гірко сонце,

 

З горя хоче не світить.

 

Не зарадить жалю жінки,

 

Не засвітить маків шлях,

 

Бо наснилось мамі поле

 

Й син, розтерзаний в боях.

 

«Сину, сину»,- кличе тихо,

 

Мак тріпочеться в косях,

 

Біля поля стогін свище,

 

В груди сина вбитий цвях.

 

Маки, маки, ви не знали,

 

Як закрити смерті путь:

 

Перестріли б і зв′язали,

 

Щоб мир і щастя повернуть..

 

Маки, маки, ви стрічайте,

 

Насолоди млосний дух,

 

Перешіптуйтесь, вітайте

 

Життя вічне й вічний рух…