Баржак Валерій

 

Вірні сини Вітчизни

 

 

Тиша… Спогади… Жаль…

 

Мати… Сльози… Печаль…

 

Звичайний вечір, розмова з неней,

 

І дуже дивні її слова:

 

- Мій любий синку, моє дитятко,

 

Яке жахливе слово війна.

 

З повагою в серці та болем у грудях

 

Вклоняюсь низько сирій землі,

 

Де почивають в могилах рідні,

 

Які нам щастя та мир дали.

 

Такою сумною я вперше бачив

 

Свою матусю й не розумів,

 

Про що говорить, та раптом сльози

 

В очах глибоких її узрів…

 

І почалася розмова довга:

 

Які прекрасні у нас краї –

 

Поля і гори, ліса і ріки,

 

Міста та села моєї землі.

 

Народ трудящий, привітні люди

 

Радіють сонцю, дощу, росі,

 

І тих, хто дав нам це щастя Боже,

 

Ми пам'ятаєм завжди усі!

 

- Якщо так добре, навіщо сльози? –

 

Спитав у мами і зрозумів:

 

Вона згадала мого дідуся,

 

Який на фронті фашистів бив.

 

- Матусю рідна, я хочу знати

 

Про свого діда, пишатись ним.

 

Будь ласка, нене, ти поділися,

 

Чи гідний виріс онук між тим.

 

- Ну, добре, синку, тоді послухай, -

 

Сказала мати і почала, -

 

У дні спекотні, в рік сорок перший,

 

Оголосили – прийшла війна.

 

Страшна та звістка всіх облетіла,

 

В кожну оселю вона ввійшла:

 

Плач матерів, дітей сиріцтво,

 

Жалобу й муки нам принесла.

 

Дідусь твій мужній – солдатик бравий,

 

У лавах перший завжди бував,

 

І на завданнях в боях кривавих,

 

За що боровся він пам'ятав.

 

Хай мир і спокій на землю прийде,

 

Щоб без страждання простих людей,

 

За Батьківщину, рідну матір,

 

Та за майбутнє своїх дітей.

 

Страшні, запеклі бої тривали –

 

Звільняли Київ, йшли на Дніпро.

 

Багато хлопців душі поклали,

 

Багато мужніх там полягло.

 

Вода холодна, зима голодна,

 

Але народ наш не зупинить!

 

І крок за кроком вони рушали

 

Та все чекали славетну мить.

 

Дідусь відважний, майже як кожен,

 

Хто став на захист своєї землі.

 

Він був завзятий, непереможний,

 

Тонув у річці, палав в огні.

 

Але такими й повинні бути

 

Герої наші – вірні сини,

 

Бо треба було фашиста гнати

 

З землі своєї під три чорти.

 

Часи минали, бої тривали,

 

Мільйони хлопців там полягло…

 

Велику рану й дідусь отримав –

 

Передпліччя праве розірвало.

 

Багато крові, він знепритомнів,

 

І допомога вчасно прийшла.

 

Пролікували, все затягнуло,

 

А рана в серці не зажила…

 

І ті страхіття часів минулих

 

Солдати гідно пережили,

 

Ризикували та відстояли

 

І перемогу нам здобули.

 

Сини Вітчизни – герої вірні,

 

Заради миру війну пройшли,

 

Не всі вернулись непереможні,

 

Та мир і спокій нам принесли!

 

Цими словами розмову нашу

 

Моя матуся завершила,

 

І я залишив її у тиші,

 

І сів писати цього вірша.

 

Тиша… Спогади… Жаль…

 

Мати… Сльози… Печаль…

 

 

 

Лист солдату

 

( До Дня Збройних Сил України)

 

 

Захисниче нашої країни, зі святом щиро я тебе вітаю!

 

Захиснику матусі-України, зі святом я тебе поздоровляю!

 

Пишаюсь і вітаю з великим святом нашої країни,

 

І вірю у твоє гаряче серце - ти борешся за нас, за Україну!

 

Ти вірний, вільний і ніколи не сумуєш,

 

Ти сильний, мужній, бравий і хоробрий, за мати-Україну все воюєш.

 

І серцем і душею ти найкращий, бо захищаєш нас в лиху годину.

 

Та добре розумієш : не розділять Україну-неньку

 

На схід і захід наші вороженьки.

 

Я хочу, щоб війна назавжди зупинилась, бо Україна в нас одна.

 

Я хочу, щоби брат за брата заступились та закінчилася війна.

 

Брат проти брата – війна триває, ці війни треба зупинить!

 

А ти – солдат, котрий нас захищає, котрий нашу державу боронить.

 

Звертаючись до вас, хочу сказати, щоб мати-Україну відстояти

 

Потрібно добру силу волі мати.

 

Заради нас, заради України ви завжди за добробут стійте!

 

Солдатики! За нашу Батьківщину ви ворога нещадно поборіте!

 

Нехай же буде наша Україна на сто відсотків мирна і спокійна!

 

Солдати боряться за землі нині - так буде наша сторона надійна!

 

Бажаю вам здоров’я, злагоди, любові та тепла,

 

Мир на Землі – велике щастя, і Україна вижити змогла!

 

Захисниче нашої країни, зі святом щиро я тебе вітаю!

 

Захиснику матусі-України, зі святом я тебе поздоровляю!

 

Ми – українці, ти наш захисник, від тебе перемоги люди ждуть,

 

Ми – українці, ти наш рятівник, у добру путь, солдате, в добру путь!

 

 

 

Моя Луганщина

 

 

Я народився у добрій родині -

 

У степовій стороні, у моїй Україні.

 

Вдихаю повітря східне полинне,

 

Українські степи – це моя батьківщина.

 

Область Луганська почесті гідна,

 

Я перед тобою стану на коліна.

 

Мій рідний край , земля моя мила,

 

Для всіх своїх жителів матінка рідна.

 

Багата своїми ланами, наповнена різними скарбами.

 

Степами травистими й колосистими нивами,

 

Пишаємось луками та золотими жнивами.

 

Багата рясними дощами, лісами,

 

Полями й швидкими річками.

 

Копаємо вугілля, сіль і руди,

 

Маємо всілякі величезні споруди.

 

Славиться Сіверським Донцем та іншими річками.

 

Хай буде мирне небо у нас над головами!

 

Луганщина – це моя батьківщина,

 

ЇЇ не можна обрати, її не можна віддати,

 

Батьківщині потрібно служити –

 

Шанувати як батька, як матір любити.

 

Для мене Луганщина моя Вітчизна,

 

Яку ніхто не здолає, яку ніхто не зруйнує,

 

Яку ніхто не захопить, вона усіх об’єднає.

 

Луганщина – це скарб, Луганщина – це дім,

 

Луганщина – сім’я, Луганщина – це я!

 

На городі

 

Було це на одному огороді…

 

Часник став дорікати цибулині:

 

« Чому тебе частіше поливають?

 

Чому тебе пізніше всіх копають?

 

Чому ти поряд із морквиною?

 

Чому не заважаєш буряку?»

 

І це «чому» могло буть безкінечним,

 

Та втрутилась в розмову картоплина:

 

« Город великий – місця всім хватає,

 

Ніхто нікому тут не дорікає!»

 

Але часник на це уваги не звернув,

 

Зробив він вигляд, ніби не почув…

 

Ось так і у житті буває,

 

Якийсь паршивий часничок,

 

А всім і всюди докучає

 

Хоча собою сам смарчок.

 

 

 

 

Поважайте своїх батьків!

 

Поважайте своїх батьків

 

І цінуйте їх, люди добрі!

 

Батько й мати – слова ці святі,

 

Вічні, мужні, ніжні й хоробрі.

 

Ви любіте матусю свою,

 

Навіть в віці малої дитини.

 

І шануйте її дорогу,

 

Якщо ви старенька людина.

 

Мама – перше слово на світі.

 

Хоч по-різному і звучить.

 

А ось батько – це друге слово,

 

В серці кожного забринить.

 

Мама любить нас і жаліє,

 

Словом, ласкою оберігає…

 

Хто не бачив матусю свою,

 

Той людського щастя не знає.

 

Батьківська любов – вона справжня,

 

Батьківська любов так приємна…

 

Цінуйте обійми матусі

 

Та тіштеся словом батька!

 

Поважайте своїх батьків

 

Кожен день, кожну мить, щогодини.

 

Говоріть їм приємні слова

 

За любов і добро щохвилини.

 

Вони будуть вас вічно любити

 

Стане довше ваше буття,

 

А міцні сімейні обійми –

 

Щаслива частина життя!