Гвоздецька Марія

 Про це думаю щодня

 

Совість

 

Оце маленьке, що в тобі сидить,

 Коли згрішиш, воно згорає.

 Коли кричиш — в душі воно тремтить,

 Коли стаєш жорстоким, то тікає.

 Коли зумієш ти все зрозуміти,

Воно, напевно, все-таки вернеться.

А головне, з цим в серці жити,

 Бо те маленьке Совістю зоветься.

 

Людині треба зовсім мало

 

Людині треба зовсім мало:

Відшукувати й знаходити,

 Щоб були для початку

 Друг — один і ворог — один...

 Людині треба зовсім мало:

 Щоб стежка в далечінь вела.

 Щоб була на світі мама:

 Скільки потрібно їй - жила...

 Людині треба зовсім мало:

 Після грому — тишину,

 Блакитні клаптики туману...

 Життя — одне і смерть — одну.

 Людині треба зовсім мало:

 Вранці свіжу газету,

З людством — спорідненості.

 І тільки одну планету

 (лише й усього)

 І міжзоряну дорогу,

 Та мрію про швидкості.

 Це, по суті, — небагато,

 Ну, взагалі-то, дрібниці,

Невелика винагорода,

Невеликий п'єдестал.

 Людині треба зовсім мало...

 Аби вдома хтось чекав.

 

Вміти прощати — особливий дар Бога

 

Вміти прощати — особливий дар Бога.

 Не на словах, а головне — в душі.

 Пробачити все не тому, що треба,

 А тому, що так вмієш у серці своїм.

 

  Прощати й знати, що усе вже минуло.

І біль, і образи пройшли, понеслись...

 Залишились у серці ніжність і турбота.

 Ти тільки знай, що не варто гріти злість.

 

 Вміти прощати — особливе мистецтво.

 Не кожному воно дано, не кожен ним володіє.

 В очі поглянь, зрозумієш, хоч не чітко,

 Що серце любити й прощати вже вміє.

 

 Вміти прощати - особливий дар Бога.

 Не на словах, а головне — у душі.

 Вміти прощати, не примушуючи себе самого,

 І, головне, зрозуміти, що це потрібно й тобі.

 

 Про матерів

 

У матерів свята посада в світі —

 Молитись за дочок і синів.

 І день і ніч в невидимім ефірі

 Звучать молитви наших матерів.

 

 Одна затихне, вторить їй інша.

 День змінить ніч, і знов настане день.

 Але матусь молитви не стихають

 За Богом їм дарованих дітей.

 

 

Всьому є час. Допоки ми живі,

Повинні всі до Бога взивати

 У молитві прихована неземна сила

 Коли її зі сльозами шепоче мати.

 

 Як тихо. Надворі замовкли птахи

Давно вже зібрались всі спати.

 Лиш перед вікном схилилась помолитись

 Моя рідна любляча мати.

 

 Миті

 

Блаженні миті навчили болісно радіти,

 І терном проросли консерватизму

 Мого життя, із вічності омани,

 В суцільному крихкому футуризмі.

 

  — Щасливі миті, де ж ви загубились?

Куди втекли босоніж сиротами?.. —

 В душі усі годинники спинились.

 І спогади лиш мерехтять зірками...