Гвоздецька Марія

 Минулі почуття

 

Ти в мені

 

Якщо скажу, що ти — в мені,

 То не повіриш,

 А я лиш божеволію дарма.

 І кинеш словом, жорстоко,

 Так, як вмієш:

 «Ти вибрала - живи тепер сама...»

 Якщо скажу, що я люблю,

 Ти не повіриш...

 Любов дається задарма без вини:

 А я — слабка...

 І все, що тільки вмію —

 Ховатись і крізь простір мовчки йти...

 Якщо скажу: без тебе, наче в пеклі, —

 Ти не повіриш у мої слова.

 Я і сама собі часто не вірю,

 Бо бачу: в світі вижила брехня...

 Якщо скажу, що вірність все ж можлива,

 Що є ще варіант десь причаїтися у ній,

 Ти не повіриш. Більше не повіриш

 В мої слова, хоч як би не хотів...

 

Я хотіла, а ти...

 

Тримай мене міцно, як вітер те листя.

 Тримай мене ніжно, як місяць зірки.

 Я хочу кричати одразу на місці,

 Бо стали похмурими мої думки.

 

 Я хочу побачити очі твої —

 Такі бездонні, такі голубі.

 Я кричати всім і завжди,

 Але так тонко, щоб чув лише ти.

  

 Я хотіла з тобою...... і думала — назавжди,

 А ти зігнорував мої листи.

 І навіть перед почуттями широкими

 Ми не станемо один одному рідними.

 

Я намагалась терпіти (сміялась крізь сльози),

А ти, наче списи, кидав свої фрази.

 Мені залишалось тільки мовчати,

 Понуривши голову, тихо ридати...

 

***

 

Розклади мене по нотах,

Загорни мене у голос

 Та посип на землю,

 Де ростиму, наче колос.

 

Наче пружний, гнучкий, жовтий

 І сяйливий сильний колос.

 Запиши мене на плівку

 Під гітари стильний голос.

 

 Закарбуй мене у слові,

 Записник розкрий деінде.

Та змалюй мене малюнком:

 І ці барви в мене ввійдуть.

 

По льоду

 

По тонкому крокую льоду.

Куди? Не відаю, іду.

 Мій шлях у сні чи на яву,

 Ой, іду по льоду чи пливу?

 Іду по кромці льодовій.

 Так вже давно долі моїй

 Невідано, кого любити —

То оживляти, то хоронити,

 То загорятись, то тонути —

 А згодом взяти і заснути.

 

 Мій ангел

 

Мій ангеле, обійми мене крилом

 І просто посидь тихенько поруч.

 Ніхто не осудить лихим словом,

 Бо я зроблю добро власноруч.

  

Мій ангеле, ці кілька хвилин —

 Від мого народження до смерті —

 Будь тут зі мною завжди,

 Та послухай сповіді відверті.

 

* * *

 

Як вранці падає роса,

 Ледве торкнувшись трав устами,

 Так Божа падає сльоза,

 Щоб зіркою небесною постати.

 

І повелів їй Батько-Світ

 Летіти до Землі крізь час і простір,

Щоб не збитися з шляху

 До когось швидко в гості .

 

 Ще він їй плед подарував,

Щоб не замерзла у безодні,

Із шовком ніжність пов'язав -

 Сьогодні ж дні холодні.

  

Пролетівши через світи,

 Зірка застигла над Землею.

 З тієї давньої пори

 Ми нарекли її Любов'ю.

 

 І коли безвиході слід

 Болем душу наскрізь прорізає,

 Знову, загорнувшись у старенький плед,

 Тихо плаче душа... Замерзає...

 

  Любов помирає

 

Будь ласка, тихіше. Любов помирає.

 Будь ласка, тихіше. Потрібна тишина.

 Ніхто не дізнається, ніхто не взнає,

 Як сильно тремтить і боїться вона.

 

 Любов помирає і плаче тихенько,

 Втомилась боротись і мовчки здалась.

 Її породили надією й тільки,

 Собі на смерть любов нареклась.

 

 Вона натрапилана брехливе тіло.

 Її зрадила байдужа плоть.

 Вона без відповіді бути не хотіла,

 І ось помирає. Прости їй, Господь.

 

 Любов помирає, їй так самотньо,

 Вона заблукала в порожній тьмі,

 Любов помирає від болю, а не від віку...

 Вона вибирала. Та, видно, не тих...

 

 Любов помирає у тузі й образі:

 Надія на щастя великий гріх?

 Любов же сліпа. Любов не бачить,

 Що щастя мало. Воно не для всіх...

 

 Я все це знала і все це знаю:

Але вірила, що все не згоріло до тла

Будь ласка, тихіше... Любов помирає ...

 Гей, що там сталося?.. Любові більш нема...