Драгоєва Олександра

 Дивний сон

 Я захворіла несподівано й надовго,

І це здалося мені дуже дивним.

 Слабка і стомлена лягла спочити,

 І сон накрив мене мереживом чарівним.

 

 Аж ось - сліпуче сяйво серед ночі.

 Я зачаровано огледілась навколо,

 Стало приємно, тепло, а темні очі

 Дивилися на мене пильно й загадково

 

Вона трималась так, як королева,

 Волосся мала кольору рудого.

 Напівпрозорий плащ не міг сховати

 Яскраву сукню й плащ із листя золотого.

 

Мольберт і фарби у флаконах,

 І вправно пензля у руках тримає.

 Торкнеться полотна - і все навколо

 Кружляє, міниться і оживає

 

Була ця жінка дивна і чарівна,

Ніби чужа, але здається її знаєш.

Проста, але водночас неймовірна

І віку її зовсім не вгадаєш.

 

То бігла за метеликом, немов дівчисько,

 То стомлено у річку ноги опускала,

 Хилила верби й трави низько,

 Калини грона в коси уплітала

 

 Росою очі заблищать безсило

 І прохолодними дощами зарясніють.

 Танцюють краплі на воді грайливо,

 Яскраві фарби розтікаються, тьмяніють…

 

Я змерзла від дощу… і пробудилась -

Запам’ятати цю красу я мушу!

 Невже ця казка чарівна наснилась?

 Цей дивний сон зворушив мою душу.

 

 Ступаю тихо я осіннім парком,

 Купає листя балакучий водограй

 Мені здається, що я знову бачу

 Ту казку й шлейфа золотого край

 

 У вальсі листя закружляло загадково

 Я стрепенулась, наче пташка полохлива,

 Я захворіла несподівано й надовго

 Я закохалась в осінь… Я щаслива…

 

10.10.2017 р.