Поколодна Світлана

 

 

* * *
А в дівчині повинна бути таємниця,
І щось таке, що вабить і п'янить.
А в дівчини повинні бути крильця,
На них вона у мрії полетить.

А в дівчині повинна бути жінка,
Яка все зважить й рішення прийме.
А в дівчині повинна бути квітка,
Яка від радості й любові зацвіте.

А в дівчині повинна бути сила,
Що волю попри все в кулак збере.
А в дівчині повинна буть людина,
Що найдорожче серцю збереже ...

 

***

 

Вони були дорослі і ще діти,
То була їхня золота доба.
І душу їх іще було не вбито,
І мали вони те, чого уже нема.

Вони були серйозні і кумедні,
І то були найкращі їх роки.
І бачили вони ті дні майбутні,
В яких назавжди було слово "ми".

Вони були веселі і печальні,
І то була найперша їх любов.
І зовсім не були вони звичайні.
Але розбили серце в кров ...

Вони були дорослі і ще діти
То була їхня золота доба.
Та серце їх уже було розбито.
Там пісня оселилася сумна ...
 


Назавжди, як спогад ...

Я  назавждИ залишусь із тобою,
У програній битві за нашу любов.
Ти ж назавжди залишИшся зі мною
І з серцем моїм,що розірване знов.


Історія наша дивна  доволі.
І ми в ній нічого змінить не змогли.
Серця ми розбили просто до болю,
А всі почуття у могилу лягли.


Можливо, колись ти згадаєш мене,
Просто, як  добру і щиру людину.
Можливо, і я десь згадаю тебе,
І посміхнусь навіть в скрутну хвилину.


Знаєш, а ми були надто щасливі,
Бо довго забути тебе не могла.
І спогади наші надто красиві,
Моя ж бо в них завжди співала душа.


І  ти залишишся зАвжди зі мною,
У програній битві за нашу любов.
Ти залишишся з моєю душею,
Як спогад у серці, розбитім у кров …

 

***

На вулиці, здається, осінь,
Але в душі стоїть мороз.
Чомусь зима у серці  досі,
Життя ж чекає свій прогноз.

Душі не вистачає світла
Та гарних посмішок людей.
Мені ж замало і повітря,
І літніх зоряних ночей.

Можливо, це осіння туга,
А, може, дивний настрій мій.
Можливо, просто чорна смуга,
Чи біль у цій красі німій.

Та знаю я, що все минеться,
І в серце зазирне весна.
Душі людина посміхнеться
І спокій знайде свій вона.