Кеба Анастасія

Заяча наука

Віхола скрізь  - скрізь гуляла,

Снігу білого понамітала.

Зайчик лапки засніжив,

Довго по сніжку ходив.

Ось, забіг він у хатинку

Під святковою ялинку.

На ялинці подарунки:

Груші, сливи, скрізь пакунки,

А навколо дітлахи

Співають пісні залюбки.

Зайчик грушку з гілки зняв

І тихцем у рот поклав.

Потім сливки познімав,

Теж у ротик заховав.

Як побачили усі

То затихло: « Гі – гі – гі».

Ви погляньте, от біда,

Вся ялинка в нас пуста,

А під нею зайчик спить

Та ще й так, що не збудить.

Це говорю вам про те,

Що знайоме діло це.

Новий рік ви зустрічайте -

Тільки добру міру майте!

 

 

Сумний вовчик

Чути в лісі скрізь:

« А – у – у!»

Вовчик виє на луну.

Всі звірята поховались,

Щоб вовчиську не попались.

Вовчик думає:

-Чому? Вигадали дивину.

Я хороший, сірий Хвостик,

Тільки переходжу мостик,

Як побачили мене:

Хто біжить, а хто кричить,

Хто до дому вмить спішить.

Но чому? Чому? Чому?

Вигадали дивину.

Я, нікого не ображу,

Вам від серця щиро кажу!

Чути в лісі скрізь: « А– у –у!»

Вовчик виє на луну.

 

 

 

 

Про привида

Хотів привид, поки сплять,

Забратись до хати

І дорослих, і малих

Дуже налякати.

 

Він згорбатився чим дуж,

Ще й розмалювався,

Як побачив він себе

Сам і налякався.

 

Мамина колискова

Засинай моє маленьке,

Чудо ти моє гарненьке,

Оченята закривай,

У світ казки поринай.

 

Хай присниться кошенятко,

Сірий зайчик і ягнятко,

Люлі, люлі засинай,

Карі очі закривай.

 

Десь опівночі, в вісні,  

Залунають скрізь пісні.

Птахи білі прилетять,

Сни злощасні поганять,

Тож скоріше засинай,

Оченята закривай.



***

Жила людина на землі родючій,

Жила вона собі спокійним днем.

Ось тільки раптом урагани рвучі,

Зірвали із землі отим вогнем.

Не встояла, не встигла крикнуть,

Вогонь вже рани пік до сліз болем

Вона боролась, але стогін тихий,

Вже припинив її спокійний день…

Вдихнула ще раз,

За легким видихом йшов важкучий вдих…

Злетіла в небо лебедем рожевим,

Вже в рай ту браму відкривали їй!