Шелегон Елеонора

з циклу "Читаючи Ліну Костенко"

 1. Не той обрій

 

Життя іде і все без коректур

 Ліна Костенко

 

задумав певну ціль

 

і вперто йдеш до неї

 

ти попри кволу цвіль

 

і попри свій переляк

 

не повертаючи

 

ліворуч чи праворуч

 

не озираючись навколо

 

ідеш

 

 

 

ти крізь дощі

 

крізь грати і проблеми

 

ідеш шалено

 

вперто і старанно

 

так ревно

 

дужко

 

що не помічаєш рани

 

свої

 

не тільки-но чужі

 

гадаєш

 

що це не марно

 

 

 

Так! Маєш свою ціль.

 

Так, йдеш по головах.

 

Хапаєш звідусіль –

 

Вже ти король в думках.

 

Ти досягаєш мрій

 

І падаєш з-за хмар,

 

Бо обрій – він такий! –

 

Не покупний товар!

 

2. Коли війни нема ніде

 

Щасливиця, я маю трохи неба
  Ліна Костенко

 

І я щасливиця. Я також маю небо

 

і цілий гай у світлому вікні,

 

а звідти чути пташок щебет

 

і промінь ллється навесні.

 

 

Радію тому, що є море,

 

і є ліси, і є степи.

 

І можна просто йти у поле,

 

Сидіти тихо у траві.

 

 

Так, справжнє щастя ось тут, поруч –

 

це посмішки близьких мені людей,

 

це добрі справи, що роблю власноруч,

 

А ще – коли війни нема ніде!

 

 

2. Все буде знов!

 

Весна підніме келихи тюльпанів

 Ліна Костенко

 

Промчала весна, за нею – і літо.

 

Вже сірі вітри оголюють віти.

 

Троянда червона вже солодко спить,

 

А вранці на стежці крихкий тане лід.

 

 

Сніги і самотність. Чим грітись – не знаю

 

Та бачу у парку горобчиків стаю:

 

Обсіли троянду, цвірінькають жваво.

 

Чого там клюють? Чому такі вправні?

 

 

Під снігом весну шукають, напевно,

 

Що прийде вона – і я тепер певна…

 

 3. Серце потребує ладу

 

І я не я, і ти мені не ти.

 Ліна Костенко

 

Чому це я тобі не я?

 

Чому і ти мені не ти?

 

Що раптом сталося, мій любий?

 

Вже котрий день вуста твої німі,

 

І очі вогнищем палають майже лютим.

 

 

Чи, може, іншу ти знайшов?

 

То не мовчи – скажи гірку ту правду.

 

Твоє мовчання зупиняє мою кров.

 

А серце? Серце потребує ладу!

 

4. Це – не зрада

 

Напитись голосу твого

 Л. Костенко

 

Напитись голосу твого,

 

відчути твій тихенький подих

 

і розпалити той вогонь,

 

що прожене усі тривоги.

 

 

Тримати за руку тебе,

 

дивитись ніжно в твої очі,

 

але це в подумах лише,

 

бо ти не хочеш… Ти – не хочеш!

 

 

Я намагалася забути,

 

тебе, мов птаха, відпустити.

 

Йшла за порадою до рути,

 

але вона в цей час не квітне…

 

 

Немов платівка в голові

 

по колу ходить, щиро радить:

 

"Себе від нього відпусти,

 

І це – не зрада. Це - не зрада!"