Трошина Владислава

Балада про Україну

Жила на світі Україна:
Дівчина на диво мила.
На радість батькові росла,
До всього здібною була.

Завжди як сонечко сіяла
Своєю щирістю душі,
Братів молодших доглядала
І вірила в щасливі дні.

Та прийшла лиха година
В той прекрасний, милий рай,
Налетіла чорна злива,
Запалила славний край.

Зойки, крики - повний жах!
Понеслись по всіх степах.
Розпач, сльози на очах,
Селами панує кат.

Ніч спустилася, як ворон,
Тихо стало навкруги,
Похилилися додолу
Білокорі явори.

Ось в неволі серце крає
Та дівчина молода -
В тій країні замість сонця
Вже панують холода.

Не співа ніяка пташка,
І не чуть дитячий сміх,
Бо розвіялося щастя,
Закінчилось море втіх.

Вітру спів вона почує,
Вгледить зіроньку нічну
Та одразу ж засумує -
Їй тоді вже не до сну.

Як там батько, як там ненька?
Як там братики рідненькі?
Плине час... Ідуть роки...
Підростають та мужають
Чорновусі парубки.
Не забули про страждання
Про жахливі, чорні дні,
Про сестричку дорогеньку,
Про веселії пісні.

Взяли коней, помолились,
До землі батькам вклонились
І в чужий, далекий  край
Вихром понеслись за гай.

Сонце котиться на захід,
В полі ніч їх застає,
Виринає із-за кручі,
Військо вражає, люте.

Не злякались наші хлопці
Тих страшних чужих облич,
Сміло кинулись до бою,
Залунав звитяжний клич.

І померло теє лихо,
Знов лунає ніжний сміх,
Закінчились всі страждання,
А за ним і жах, і гріх.

Навкруги степи безкраї,
Сонечко на небі грає.
Із-за лісу виїжджає,
Як та зіронька ясна,
Та дівчина молода.

А за нею гурт веселий,
Всюди чути сміх по селах,
По долинах і полях
Понеслась радість на крильцях.

Пролетів той сон жахливий,
Втихли крики, зникла злива,
І живе тепер щасливо
Наша вільна Україна