Тимчук Юлія

Справжні цінності життя

Дивлюсь навколо. Бачу я красу,
Світ незбагненний і такий казковий.
У серці мрію я свою несу:
Життя прожити, сповнене любові.

Милуюсь дивом. Ранок настає,
Вплітає сонце промені у роси,
Цвіте черемха, вітер виграє,
Цілує вербам і тополям коси.

Дзюрчить струмок, зозуля знов кує,
Виспівують пташки у зелен – лузі,
Вишнева гілка рідною стає,
І кущ калини за вікном матусі.

Дивуюсь із ровесників своїх,
Що на життя постійно нарікають,
Батьки погані, друзі не такі,
Чогось шукають, що й самі не знають.

Себе втрачають серед метушні,
Серед дрібниць буденних і щоденних,
Не бачать головного у житті,
Яке прожити треба недаремно.

Вважають нещасливими себе,
Бо щастя десь далеко, за горами,
Воно є недосяжне, неземне.
Хіба не щастя біля тата й мами?

Прокинувсь зранку, друзів привітав,
Здоровими побачив своїх рідних,
Сьогодні ти мудрішим трішки став,
То недаремно день було прожито…

Пишу рядки, і радість на душі
У ці величні дні Різдва Святого.
Моя родина разом знову, всі,
Чи є щось вище і миліше цього?

Живі моя бабуся і дідусь,
І мама з татом їх шанують, поважають,
Я знаю: цього в них я теж навчусь,
Бо вічні цінності ніколи не вмирають.

Заходить у хату гурт колядників,
І коляда так радісно лунає.
Це справжнє диво, щастя це, мабуть,
Традиції ми завжди пам’ятаєм.

Молюсь я Богу, дякую за все:
За мир у домі, за усмішку милу,
За радість, що життя мені дає,
І хочу, щоб усі були щасливі!