Нетребич Валентина


Цикл "У всьому є сонце"

Закон сонцетяжіння
             
В мене є мале "кулонце"
(Це – кулон плюс вічне сонце).
Мій бурштин так світить, сяє,
що на вірші надихає.

Голівка кульбаби жовтіє, мов сонце -
так світить і так заглядає в віконце,
що будить і радує кожну хвилинку
кожну велику й маленьку людинку.

Ось сонях – він також схожий на сонце
І теж заглядає у кожне віконце.
Наповниться світлом великим насіння,
бо знає  закони сонцетяжіння.

І кожна людина теж схожа на сонце,
всміхаючись, вранці іде до віконця.
Дарує тепло усім, кого любить,
і світло несе, і  радість - у  люди.

 
Веснянки

Каштанова алея

Каштанова алея
розкішна, мов лілея,
мов світлий прапор волі
ясніє на роздоллі.
У небі ні хмаринки,
у парку - днів стежинки,
що простяглись далеко
від півдня в край смереки…
Напевно, там ще зимно,
земля під снігом стигне,
а в нас  – ясна алея
вбралася, немов фея!

Юна Весна

Ніжна, ласкава, юна Весна –
Вмить всі сніги розтопила вона.
Сльозами без жалю струмки потекли - 
у море бурхливе  впадають вони.

Промінням яскравим осяяна мить –
лід у серцях вже вдалось розтопить.
Радо вітаємо, світла Весна!
Надію й любов Ви принесли в серця.



  Осінні замальовки

Дівчина-осінь


Вона в сукні червоній і довгій,
І червоні коралі – вуста,
Її погляд вражає й хвилює,
Але більше шокує краса.

Вона робить усе, що захоче.
Унікальний вподобала стиль,
Не важливі їй моди закони -
Любить класику, дощ і ліси.

І, немов голлівудська актриса,
Так підкорює погляди всіх,
Що художники всі і поети
Зберегти  прагнуть сльози і сміх.

І спочатку вона – фея добра,
Розфарбовує світ, наче сни.
Але потім, як зла чарівниця,
Зачаклує всіх нас – до весни.

Вона владна, красива, чарівна,
Вона добра і зла водночас.
Вона – загадка з іншого світу,
Вона – дівчина-осінь.
              Вона входить до нас.


 Осінні почуття


Померле листя опадає за вікном,
жовто-гаряче, і червоне, і зелене,
вкриває землю гарним полотном,
і дивний настрій вже навіює на мене.

В садку калина кетяги схилила
так низько: майже поряд вже земля.  
Мене прекрасна осінь спокусила -
як в полум’ї, вирують почуття…


Бо вже осінь…
Павучок не плете павутиння, 
бо вже осінь.
І опало вже в землю насіння
на покосі.
Не збирає пилок уже джміль,
рясні роси.
Ось дощі налетять звідусіль,
бо вже осінь.
Посміхається рідко бабуся –
бачить осінь.
Я її обійму, до плеча пригорнуся:
– Холоди настають не на зовсім!
Чуєш, осінь?