Біла Валерія

 Мова України

 

Мій народ не просить ні від кого

 

Милості й жалю в своїй судьбі,

 

Щоб перемогти себе самого

 

Й знову відродитися в собі.

 

 

Ми на цій землі не одноденки,

 

Котрим очі виїдає дим.

 

Ми ще почитаємо Шевченка,

 

 Не собі, то правнукам своїм.

 

 

Ми ще почитаємо Тичину.

 

Всі, хто нині й досі ще мовчить,

 

Ще не вмерла мова України,

 

А звучить, ви чуєте? Звучить!

 

 

Вона кличе нас усіх до дії

 

Де б і хто не був би – все одно!

 

В цьому наша віра і надія,

 

Наша зброя й наше знамено!

 

 

Ми порвімо разом всі кайдани,

 

Хто б і щоб нам знов не говорив.

 

Жага до волі буде поміж нами

 

Запалим світ ми полум’ям своїм.

 

 

Так боляче й глибоко нас вбиває

 

Пропащій світ, що застає уже не раз,

 

А ми терпіли, так ніхто не знає,

 

Як лилась кров і ллється повсякчас…

 

 

Коли ж напали, мов голодні вовки

 

На наш шматочок Божої землі,

 

Почулися гармат ревучих зойки

 

І крик героїв на передовій.

 

 

Захистимо не тільки нашу матір,

 

Що Україною квітучою зовуть,

 

Ми за дітей своїх повинні встати,

 

Бо їх чекає світла й довга путь.

 

 

Путь у добро, у щастя, в перемоги,

 

Путь у життя, веселе без турбот,

 

Без крові, без війни і без тривоги…

 

В життя, яке прославить наш народ!