Рудковська Вероніка

А нам так хочеться радіти


Ми діти України!
І нам так хочеться радіти,
І будувати плани у житті.
Куди поїдем  літом на скільки – та ні.
 Прийшлось нам жити  в такий час,
 Коли війна неоминула нас.
Відчувши страх і запах смерті
Не із підручників упертих.
А на яву, ми так живем!
Із страхом в серці з кожним днем.
Все  молим  Бога за родину,
За батька свого і чужого.
Який в окопах і на морозі
Боронить землю - хоч вже й не в змозі.
 За нас стоять вони пліч-о-пліч.
За Батьківщину, за народ.
 Молімся, люди, за Україну!
За покоління молоде.
Бо нам так хочеться радіти,
І жити вільно бо ми діти.


Новий день

Ранкова  втома губить у собі,
Кличе в царство снів, ніби додому.
Та я не піддаюся їй, я швиденько встаю.
Є безліч не обдуманих питань,
Є море справ, не виданих  емоцій,
Що сидять глибоко в душі,
Шепочуть, плачуть, сміються та скрегочуть.
День пробігає непомітно, крадькома,
Мов хмарина, що пливе по небі.
Я трішки наївна і дурна,
Та все ж непердбачуванно хитра.
І  знову  сон бере мене за плечі,
Окутує маревом казок.
І кличе в рай, який дає наснагу,
Майбутньому веселому життю.
І  сонце, що зійде раненько,
Закрутить вир нового дня.



Зимові розваги

 Розгулялась завірюха.

На подвір’ї  дітвора:
       -    Ну ж, біжім  не гаймо часу,
        Розважаймось досхочу .

       Голосиста і щаслива,
  Ніби біла зграя,
       На санчатах,ковзанах
       Мчить згори  щодуху.

      Ой, ти, зимонько - зима

Як ми тобі раді!
     Підкидай нам ще сніжку,
     Щоб кататись на катку.



Світ моїх  мрій


Я проснулася раненько,
Світить сонце у горі.
І від ясного проміння,
Стало радісно мені.


Я виходжу на подвір’я,
Заглядаю у садок.
Враз беру в куточку сапку,
Поспішаю на город.

Бо тепер я вже велика,
Ходжу я у 9 клас.
В мене є завітна мрія -
Хочу вчителькою стать.

Буду вчити любих діток,
Так, як матінка моя,
Щоб вкраїнське рідне слово
Зігрівало всі серця.


Холоне кава


Зимовий вечір,
Тепла кава,
Думки чарівні і ясні.
Так добре й любо,
Дивитись у віконечко мені.

Дивлюсь я на зимові краєвиди
й мило посміхаюсь,
І всі чарівні ті думки
Все лізуть в голову мені.

Зимовий вечір,
Кава охолола.
Та думи ті:  уже не ті.
Зимова губить прохолода,
Так хочеться весни уже мені.