Рудь Діана

13 років

м. Новоукраїнка

Кіровоградська область

 

Симфонія любові і краси

 

Я на гостинах в лісі –

Чарівній і манливій стороні,

Де і травинка, кущик і ялинка

Шепочуть дивну казочку мені.

 

Он жайворонок в небі в’ється,

Виводить пісню сонячну весні.

Усе навкруг радіє і сміється.

І на душі так весело мені.

 

Краса весною в лісі оживає,

Співає сойка, дятел десь дзвенить,

Прокинувся струмок і сили набирає.

Хіба ж це можна, люди, не любить?!

 

Сповідь дуба

 

Моя домівка – гомінливий ліс.

Стежинками, немов дитя, сповитий

На цій землі я жолудем проріс

Й дуже зрадів, що тут я буду жити.

 

Як був малим, боявся, що мене

Зїсть дикий звір, немов траву без роду.

Бувало, в лісі злива як лине –

Корінчиком несміливо пив воду.

 

Моя сусідка – тітонька ліщина

(Тепер я вищий неї, бо підріс)

Завжди казала: «Памятай, дитино,

Що Батьківщина в тебе – густий ліс.

 

У ньому всі, немов одна сімя:

Дерева, трави, птахи та звірята.»

На все життя запамятаю я,

Що нам потрібно ліс оберігати.

 

В нім – шепіт буркотливої сосни,

Пташиний гомін, терпкий запах квітів,

Осінні барви й промені весни,

Зимова заметіль та зелень літа.

 

На цій землі я жолудем проріс.

Я – дерево, що любить рідний ліс.

 

 

Справжнє диво

 

Прокинулося сонце й промінням освітило

Усе навколо: широкі луки, зелен сад і диво-ліс.

Пора чарівна у природи наступила –

Буяння трав, духмяних квітів і струнких беріз.

 

Прадавній ліс розплющив добрі очі,

Спостерігає, хто за чим прийшов.

Приємну посмішку дарує всім охоче,

Лише б до нього ти ішов з добром.

 

А ген у верховітті ясена, у чистім небі,

Курличуть ніжно пісню журавлі:

– Одвічну мудрість лісу берегти вам, люди, треба,

Щоб радісно жилось усім на цій землі.

 

Лісова рапсодія

 

Ліс-феєрія, ліс-диво.

Всім тут весело й щасливо!

Он буяють трави й квіти.

Сосни, ясени і липи

Простягають руки-віти.

Ніби гарная дівчина,

Посміхається ліщина.

У чарівному куточку,

Що на березі ставочка,

Роздає усім на втіху

Подаруночки-горіхи.

Ліс – зелений друг людини

І оселя для тваринок.

В нім живуть і олень, й вовк,

Дятла стукіт чути знов.

Заєць, білка, їжаки

І мурашки-мастаки...

Подивися скрізь навколо –

Стільки квітів і краси.

Все радіє і співає

Ще й на різні голоси.

– Ліс – це казка й чудеса!

Нам шепочуть небеса.

Друзі! Добре памятайте:

Дивосвіт цей зберігайте!

 

 

Мама – чарівниця

 

Моя мама – найкраща,

І їй – все під силу,

Завдання найважчі

Виконує вміло.

 

Авто ремонтує,

І хліб випікає.

Моя мама все може,

Моя мама все знає.

 

До всіх цих чудес

Ми всі дуже звичні,

А тато говорить:

– Та це ж – чарівниця!

 

Коли ж я сумую,

Зустрівшись з журбою,

Вона приголубить:

-Я, доню, з тобою!

 

 

Моя мама

 

Добре, що у мене мама є,

Вміла, працьовита.

І поради нам дає,

Як на світі жити.

 

І за руку поведе

Там, де слизько йдеться.

Так ніколи не впадеш

І не спотикнешся.

 

Вдень виховує дітей,

А з роботи прийде –

Наче сонце золоте,

В домі сяйво зійде!

 

Втіха, радість настає:

гріє всіх, голубить.

Добре, що у мене мама є,

Яка доньок любить!

 

А без мами як же жить?

Смутку повна хата.

Боже, маму збережи!

Дай здоров’я й тату!

 

Тато

 

Є у кожної дитини

Найрідніші дві людини:

Мама й тато – найщиріші друзі

У тіснім родиннім крузі.

 

Тату шану я складаю,

Він для мене захисник.

Всю любов свою безмежну

Дарувати дітям звик.

 

Татові руки, сповнені ніжністю,

Я у долоньки свої загорну.

Милого, доброго і справедливого

Рідного тата найдужче люблю.

 

Татові

 

Тату мій, я назавжди з тобою,

Бо у нас споріднені серця.

Ти мені своєю добротою

Виявив Небесного Отця.

 

Знаю, тату, не забута у житті і мить,

Бо за нами пам’ять, наче тінь, біжить.

За твоє велике серце, за труди твої

Я кажу сердечнеє «спасибі», таточку, тобі.

 

Память

 

Імена героїв     

Другої світової війни     

на Обеліску Слави,     

серед них – Аношкін М.Д.      

та Аношкін П.Д.      

 

Нема таких родин на Україні,

Яких би оминула зла війна.

Сини і дочки вічно сплять в могилі,

Їх щастя й радість покалічила війна.

 

Страшний і грізний то був час,

Рідна земля стогнала від ударів.

І смуток, й горе огортає нас,

Щоб не забули ми жахливі ті кошмари.

 

Тож пам’ятаймо, що тягар війни страшної