Шовкошитна Дана

13 років

м. Київ

 

Таке суворе місто в двадцять першому столітті

Таке суворе місто в двадцять першому столітті.

Високоповерхівки затуляють захід й схід.

Так мало спокою, звичайно, знайдеш у столиці.

 Похмурі люди все прискорюють свій хід.

 Здається, спокій наш існує тільки в снах

 Й під хмари назавжди сховалось сонце.

 Але, скажу, насправді, це не так.

 Сьогодні в вечері я глянула в віконце:

 Вже дощ ущух і небо персиково-синє

 Нам каже, що усе ж щасливі ми.

 А сонце вогняне всміхнулося нам щиро

 Й поринув вечір у казкові сни...

 

Синьоока Україно!

Синьоока Україно!
Пісні скрізь про тебе линуть.
Їх співають недарма.
Кращої, ніж ти, нема.
Україно чорноброва!
Милі нам твої діброви,
І Дніпро, й поля, і верби.

Але хмари вкрили небо,

Сонце від гармат сховали,

Солов’ї вже не співали.

Плачуть діти й молодиці.
Йде війна, не до пшениці.
Воїни всім ризикують

За жінок й дітей воюють.

А коли війна скінчиться,

То злетиш ти наче птиця.

Солов’ї знов заспівають.

Сонце посмішкой засяє.

А калина пурпурова

Знов розквітне над рікою.

І зрадіють усі люди.

Та коли кінець той буде?

 

Проклята війна

Чому? Ось  чому так буває?

Чому ця проклята війна

Невинних людей убиває?

Навіщо так робить вона?

Коли кожен день стає хмарним

І плачуть без віри жінки,

Мов хоробрі птахи б'ються марно

На тій війні чоловіки.

Скільки безвинно загинуло

Патріотичних сердець!

А сонце сховалось за хмарами

Щоб світу не бачить кінець.

 

Срібний зорепад

Я пам'ятаю ще той вечір,

Коли я небо розглядала.

Тоді долали свої межі

Яскраві зорі, що літали.

Цей перший зорепад вечірній,

Коли сиділа у ріки,

А поряд мої друзі вірні

Співали лагідні пісні.

Мов мить легка, зривались зорі

І, срібну стежку заховав,

Вони притягували погляд...

Який був срібний зорепад!

 ***

Мені тринадцятий минало…

Канікули настали вже,

А я, як завжди, все писала

Про те, як змінюється все.

Моя машинка, що друкує

Мене чекає на столі,

І я в минулому мандрую,

У згадці, всміхненій мені.

Пишу про друзів, школу, себе,

Щоб не забути ті часи,

Щоб не згасало сонце й небо,

 У серці квіти щоб цвіли.