Шешурак Вікторія

13 років

м. Івано-Франківськ

Дощ. Все сіро.

Де-не-де на небі біло.

Знов калюжі і бетон

Злились разом в один тон.

Знов у бруді гумаки,

Сірі в школярів сумки.

І похмурий в мене плащ.

Запах сірого і хащ.

Раптом серед сірого міста

Осінь сипле оранжеве листя...

 

***

Осінь – вбивця

Осінь. Прийшла...

Оранжевою зброєю

З напарником вітром

Вбила літо.

Без місця злочину, без кари

Покликала хмари.

Заполонила промінь.

Лиш молюся,

Амінь...

Щоб до нас не долізла,

не доповзла тінь.

Без надій..

Осінь...

Прийшла...

  

Мові

 

В двадцять першому столітті,

Наша мова вся в «лахмітті»,

Вся у хамстві, вся в «блінах»

Ну хіба ж це все не так?

Але ж мова солов'їна,

В ній уся наша Україна!

З вуст у кожного із нас,

Було чути, і не раз,

Українські, золоті слова,

В них – завжди душа жива!

Тож цінуйте мелодійність,

В мові це велика цінність!

 

Краби

 

На камінні посідали

Маленькі три червоні краби.

Вчились плавати вони,

Бо не вміли усі три.

Бачать серед камінців

В морі мешкають плавці –

Рибки різнокольорові.

Вчителі, мабуть, чудові.

Захотіли краби три,

Щоб навчили їх вони.

Плавати у морі швидко,

Так, як усі інші рибки.

Риби ті їх вчили, вчили,

Та нічого не змінили –

Краби так і не змогли

Взяти й просто поплисти.

І звернулись до акули:

Довго в неї краби були,

Та нічого не збагнувши,

Поповзли вони на сушу.

Вчили їх моржі й касатки,

Коники морські, злі раки.

Краби,  як вже не старались.

Та нічого не вдавалось.

І зайшлись ходити боком –

Щоб не впасти в воду ненароком.