Юрик Ростислав

11 років

м. Кам’янка

Черкаська область

 

 Мамина колискова

 

Тихі, ніжні мамині слова

переплелись у пісні колисковій.

Для мене то дитинства талісман,

що все життя іде зі мною поруч.

 

В тій колисковій мамина душа,

слова мов крила янгола чарівні.

Тому і оченята тихо закрива,

дрімає безтурботно мамине дитя.

 

Не потривожить сну твого ніщо,

бо оповитий найціннішим в світі.

Як без водиці не росте трава,

без колискової не спатиме дитя.

 

Я вже не той, давно вже не маля

та й мама не співає колискову.

Але щоночі, в кольорових снах,

її пісні мені два янголи приносять.

 

Моє село

 

Така краса буває тільки в Україні,

де мальви під вікном рожеві й білі,

де сонячне проміння відбивається в росі

й курличуть так болюче вже знайомі журавлі.

 

Тут тихі вулички і батьківський поріг,

тут серця рани гояться за мить.

Тут пахне житнім хлібом, молоком

і все це називається моїм селом.

 

Де б ти не був, куди б не їхав ти,

та стежка приведе тебе сюди.

Бо тут твій рід, бо тут твоя душа,

бо це село – колиска ніжності й тепла.

 

Любов у чорно-білих кольорах

 

Вже не рік і не два у полоні я цім –

чорно-біла любов пронизала наскрізь.

Чорно-біле життя, сотні тисяч ходів

обертаються вмить у моїй голові.

 

Тут немає слабких, найсильніші – це ті,

що зуміють дійти без утрат до мети –

підкорити поля, пішаків провести,

рокіровку зробить, короля захистить.

 

Вже клітинки мигтять в чорно-білих тонах,

в голові чути голос: «А може, ось так?»

Ще подумати треба, та час не стоїть,

і магічні хвилини збігають за мить.

 

Поле чорне і біле – в полоні я сам,

ніби зебра, любов мене не відпуска.

Хто подумати міг, що захоплення це

зачарує, засліпить, принадить мене.

 

Хоч і голову рве від стратегій складних,

все одно серце пристрасно палахкотить.

В нім любов чорно-біла – взаємна чи ні?

Та без неї тепер не прожити мені.