Потапова Інна

13 років

м. Камянець-Подільський

 

"Кам'янець-Подільський - місто історичне"

 

Кам’янець-Подільський – місто історичне,

Таке чарівне, пишне, мальовниче.

Вулиця кожна тут старовинна,

Бо неповторна ця місцина.

Самотні мури давньої фортеці,

І річка Смотрич плине в далечінь.

І почуваєш ти себе в безпеці,

Не дивлячись на сотні поколінь.

Величні храми і собори пишні

Стрічають з радістю гостей.

Тут площі й вулички затишні

Й могутні вежі кріпостей.

Проходячи повз річку Смотрич,

Дивуєшся ти видом скель.

І уявляєш, як колись тут шляхтич,

Виходив з кимось на дуель.

Прийшовши на Вірменську площу,

Стоїш і уявляєш ті роки,

Коли тут дами проходжали

І бились лицарі в середнії віки.

Як турки будували міст Турецький,

Й карети пишні тихо проїжджали.

Гармати торохтіли навкруги фортеці

Й гостей непроханих відразу відганяли.

Раз-по-раз загарбники тут осідали,

Топтали і нищили рідний наш край,

Рідні місця і людей плюндрували,

І впадали не раз ми усі у відчай.

Та ми не здались, бо ми – кам’янчани.

Прадідів наших міцне тут коріння.

Відважні та мужні наші краяни,

І те, що ми вільні – не просто везіння.

Величний Кам’янець – краса нетлінна!

Чарує всіх: і жителів й туристів.

Дарує насолоду й неповторне щастя,

Й не раз зустрічали ми тут сценаристів.

І «Бульба Тарас» колись тут знімався,

Й фортеця у кадрах з’являлась не раз.

Бо наше місто – гордість України й слава,

І очі чарує воно повсякчас.

 

"Осінь вже прийшла"

 

Тиша. Дощ іде довкола.

Вже не чути криків дітвори.

Листя золотаве падає додолу,

І холодний вітер віє навкруги.

Якось весело і сумно водночас –

Вже не буде тих усіх погожих днів,

Адже осінь вже прийшла, і кожен з нас

Хоче чимскоріш піти в країну мрій.

Хоче взяти книгу, тепле одіяльце,

Чашку ароматного гарячого какао –

І читати до самого ранку,

Уявляючи себе на узбережжі теплого лиману.

Одним словом, це є панна-осінь.

Ось така незвична, наче таємниця.

Та така красива, прохолодна й чиста,

Наче вранішня криничная водиця.

Якось сумно, серце у тривозі –

Це тому, що на дворі вже осінь

Стукає у двері, стоячи в порозі,

І давно сховалось у хмаринках просинь.

Відлетять журавлики у чужі краї,

А за ними мої мрії голубі –

Такі далекі, чисті й неозорі

Видніються зірками в далині.

Через місяць; другий щезне вся краса,

Білим снігом вкриються замерзлії поля.

Сонце вже не визерне з хмарок до землі,

Снігурі червонії сидітимуть в журбі.

 

"Назавжди в пам'яті"

 

Чорнобиль – це гнітюча рана,

Чорнобиль – це незаліковий біль.

Щораз нагадує про себе,

Мов сиплячи на рану сіль.

А ліквідатори – всі мужні та сміливі,

Рятуючи життя людей,

З пекельним полум’ям вступили

В нерівний, смертоносний бій.

Хоча вже тридцять весен промайнуло,

Лелеки повернулись вже давно, -

Та місто Прип’ять, місто-привид

Ми бачимо по телевізору й в кіно.

Колись були родючі чорноземи,

Сади цвіли та грались діточки.

Садки та школи там пусті зостались.

Тепер там чорнії стоять хати.

Та пройде час – знов Прип’ять заквітує,

Сміх залунає у веселих дітлахів,

Життя та щастя знову завирує.

Все буде так, як і було колись!

 

"Бережіть природу"

 

Ви подивіться всі довкола –

Ну скільки у природи є краси:

Трава зеленая навколо

І джмелики купаються в росі.

 

Пісні птахів такі прекрасні,

І квіти, що в саду цвітуть.

Та виробництва ці сучасні

Їх у могилу доведуть.

Нафтопродукти, сміття, гази –

Руйнують все живе навкруг.

Річкам, озерам та джерелам

Від хімікатів не дихнуть.

 

Природа – це ласкава мати,

Що звикла дарувати нам тепло.

Тож будемо її оберігати,

Щоб сонечко світило у вікно.

 

"Першій вчительці"

 

Наша перша вчителька

Любить нас, дітей,

Дбає, як матусенька,

Навчає кожен день.

Вона уже навчила нас

Читати і писать.

І добре знати цифри,

І гарно малювать.

Дні пролітають швидко -

Ми підем в п’ятий клас,

Учитись будем старанно,

Не підведемо Вас.