Пилипенко Дар’я

 

Моя матуся

 

Ніжний погляд рідних очей…

 

Як бентежить він завжди душу!

 

Від недоспаних в тузі ночей

 

Берегти і любить його мушу.

 


А душа… хіба є ще така?

 

Щиро любляча і незрадлива,

 

Її посмішка тепла, мяка,

 

Моя матінка дуже вродлива.

 


Де ж бере вона стільки сил?

 

Завжди радісна, дасть пораду.

 

Це надійний життєвий тил,

 

Богом даний кожному чаду.

 


Приголубить чи грізно посварить.

 

Які б сталися в світі безчестя,

 

Розібє пута й грати – заставить

 

Моє серце палати від щастя.

 


Вона гарна, як рання весна,

 

І, як літо, цвіте ніжним цвітом,

 

Також осінь дбайлива вона,

 

Мов зима, сміло мчить білим світом