Михайловська Єлизавета

 

 

Час

 

 

Прислухайся. Невже не чуєш дзвін?

 

Це пролітає швидкоплинно час

 

Час тогорічних із тобою перемін,

 

Що вже навіки в пам’яті погас.

 

 

 

Згадай колиску. Що, не пам’ятаєш?

 

А це було, неначе, вчора, ні?

 

О, лютий час!Ти все з собою забираєш,

 

Залишивши мене на самоті.

 

 

 

Всі спогади з життя, всі невимовні миті,

 

Пройдуть із часом десь у далину.

 

Прорвуться сльози із повік закритих,

 

Все через те, чого не повернуть.

 

 

 

А згодом заболять коліна, ноги

 

І з’явиться біленька сивина

 

Будуть недовгі наші діалоги

 

І час не пощадить, все поглина.

 

 

 

Ти усміхаєшся. Невже це по душі?

 

Здається, ще нам довго залишилось

 

Та час не скаже слова цього, ні!

 

Тож не чекай, щоб щось в житті змінилось

 

 

 

Поки живеш-живи, радій щодня,

 

Бо час не заряджається від батарейок

 

За нього платиться високая ціна,

 

А головна із них-твоє життя.

 

 

 

 

Стан душі

 

 

Якогось разу, зустрічала я людину,

 

Що мала чорне небо у душі.

 

Воно натомість кожную хвилину

 

Пускало сильні грози і дощі.

 

 

 

І створюючи повінь, все змітало

 

Весь настрій,всі емоції з життя

 

Та все-таки одне ще не забрало,

 

Красиву усмішку з прекрасного лиця.

 

 

 

Я так хотіла щоб ця усмішка яскрава,

 

розклала залишки від повені назад

 

І щоб в душі веселка запалала,

 

Щоб припинився вічний грозопад.

 

 

 

Я знала спосіб, як це все змінити,

 

Людині лиш потрібен кращий друг

 

Який би зміг її розвеселити,

 

Звільнити від депресій та напруг.

 

 

 

І ось зустрівши поглядом привітним,

 

вона так лагідно всміхалася мені.

 

В душі веселка кольорова квітне,

 

Без суму,без грози і без брехні.

 

 

 

 

 

 

***

 

Історія. Хіба ж це не цікаво?

 

Вивчати козаків та королів,

 

Які змагаються у битвах жваво

 

І захищають честь своїх країн.

 

 

 

Давай повернемося, друже, у минуле,

 

Поглянемо на принців та принцес

 

Хоча роки ті, звісно, промайнули,

 

Але вони для нас ще мають сенс.

 

 

 

Або, напевно зацікавила б тебе,

 

Війна у Римі чи можливо у Китаї.

 

Ти будеш знати що до чого приведе.

 

Й куди були направлені річки безкраї.

 

 

 

Подумай тільки, що було б,

 

Якби змінилося минуле.

 

Напевно Ольга не спалила б те село,

 

Або війна Хмельницького минула.

 

 

 

Так, звісно, це було б чудово

 

Читати цю історію і уявляти все,

 

Продовжити життя книжних героїв,

 

Де принц принцесі радість принесе.

 

 

 

Але насправді, це не так

 

Коли б ще було все тут просто,

 

Минуле-лютий наш хижак

 

Лише в книжках його описують, як гостя.

 

 

 

Якби змінилось щось тоді,

 

То б передалось на майбутнє.

 

Було б погано і тобі,

 

Тому цінуй усе що, сутнє.

 

 

 

Можливо,якщо зміниться минуле,

 

Ми будемо сидіти у полоні

 

Розповідати друзям,те що чули

 

І плакати тихенько у долоні.

 

 

 

Історія. Хіба ж це не цікаво?

 

Вивчати козаків та королів,

 

Які лягали під ножі кроваві

 

Заради цих з тобою наших слів.

 

 

***

 

Мені приснилася пустеля,

 

Це знак самотності й журби.

 

Буду сама в ось цій оселі

 

Шукать душевнії скарби,

 

 

 

Буду сама в усьому світі

 

Аж поки не присниться щось нове,

 

І з’явиться в моїм зеніті

 

Яснеє небо голубе.

 

 

 

А ясне небо, то надії

 

Розламані й розбиті вщент

 

Тож залишились тільки мрії,

 

Про щирий,добрий сон-момент.

 

 

 

Та ось, з’явився голуб сизокрилий,

 

Це знак любові, щастя і тепла

 

І кожен страх із ним лишається безсилий,

 

І в цій пустелі я вже не сама.