Хоменко Анастасія

***

 

Матусі-неньці

 

З дитинства найрідніше слово «мама»

 

Сопілкою у серденьку співає.

 

Тепла і світла в ньому так багато –

 

Воно усю планету обіймає.

 

Краса і сила є у цьому слові,

 

І сонце, і любов, і сині хмари.

 

У нім – тихенька й ніжна колискова,

 

У нім – дзвінкоголоса пісня й чари.

 

Турботлива, уважна, промениста,

 

Уквітчана, джерельна, як вода.

 

А очі в мами – як весна, барвисті.

 

Вона душею й серцем молода.

 

У світ мені дороги всі відкрила,

 

Щоб вірний путь обрала в майбуття.

 

Подарувала мама мені крила,

 

Щасливе щоб було моє життя.

 

З дитинства я сповита молитвами,

 

Що з вуст матусиних летіли до небес.

 

Я назавжди залишу в серці маму.

 

Її свята наука – це відкриття чудес.

 

Матусенька для мене – тепле сонце,

 

І ніжний вітер, і щаслива мить,

 

Садових квітів шепіт під віконцем,

 

І світла пісня, що піднесено звучить.

 

Нехай здійсняться нездійсненні мрії,

 

Хай землю укриває білий цвіт!

 

Матусі мають віру і надію –

 

Тому прекрасним буде завжди світ!

 

***

 

Дитинство

 

Дитинство у теплих обіймах тата.

 

Дитинство сонячна посмішка мами.

 

Це мрії-мрієчки мої крилаті,

 

Овіяні бабусиними казками.

 

Це віти, квіти, трави і колосся,

 

І колискова, що веде у сон.

 

Це теплий вітер, що пестить волосся,

 

І срібний місяць на шибках вікон.

 

Це синьооке волошкове поле,

 

І мак червоний, вплетений у коси.

 

Це цвіту вишень ароматне море,

 

І світанкові самоцвіти-роси.

 

Це м'ячик, гойдалка старенька,

 

Дитяча іграшка улюблена моя.

 

Це все, що миле для серденька,

 

Дитинство неповторне моє «Я».

 

***

 

Осінь

 

Вже осінь туманами дише,

 

І дні похмурі все плачуть.

 

А вітер дерева колише

 

І падає листя спляче.

 

Смарагди тьмяніють у травах.

 

І небо сивіє під сонцем:

 

Воно не таке вже яскраве,

 

Як влітку іскрилось в віконце.

 

Поважні пелюстки червоні

 

Мальви пустили за вітром.

 

У тихім бездоннім полоні

 

Квіти сумують за світлом.

 

Заплакані яблуні голі

 

Сумно хитають гілками,

 

Мріють про милую волю,

 

Що весною пахне квітками.

 

Дурманять повітря хмелі,

 

Їх осінь позолотила.

 

У вирій летять журавлі,

 

І спогади линуть на крилах.

 

Калина вогненним рубіном

 

До себе вабить, палає.

 

Пташина сумним, тихим співом

 

Про край свій оповідає.

 

***

 

Світанок

 

Ввесь світ завмер, готуючись до чуда,

 

В бездонній тиші тонучи поволі.

 

Здається, все це неправдива злуда.

 

Така краса цвіте в небесній волі.

 

У спалахах червоних небо блідне.

 

Туман сідає понад тихим садом.

 

Осіннє листя, швидко пожовтіле,

 

Спадає з гілки чудо-водоспадом.

 

Ось так життя щоранку розквітає.

 

Сховалась тиша і лунає спів.

 

Радіє все, сміється, оживає.

 

Із добрим ранком вас без зайвих слів.