Мартинюк Софія

 ДАВАЙ СТАНЦЮЄМ НА КІСТКАХ!

 

Давай станцюєм на кістках!

 

І з босими ногами.

 

Щоб був то чийсь старий вже прах,

 

Щоб він хрустів під нами.

 

Давай станцюєм на кістках!

 

Під місяцем бездонним

 

Над кимось будем виводить

 

Вальс ідеальний, еталонний.

 

Давай станцюєм на кістках!

 

Це дуже дивно, чую.

 

Але ж я “дивний екстремал”,

 

Тому і пропоную.

 

Давай станцюєм на кістках!

 

Прошу тебе, убий свій страх!

 

 

ПОЇЗДКА

 

Дід поїхав у столицю витрішки продати

 

Щоб усе там подивиться і скрізь побувати.

 

Він заходить у крамницю – бабі щось купити,

 

Зирк на ціни – мамо рідна! Як з такими жити?

 

Ходить дід наш по крамниці, та все примовляє:

 

«Се є файно, дуже добре», довго вибирає.

 

Врешті вибрав, в кошик склав. Йти до каси хоче.

 

А касирка там із кимсь довго ляси точить.

 

«Се сі вибрав, запакуйте» - мовив, як на лихо,

 

Бо поглянули на нього мов на того психа.

 

А касирка йому каже: «Вы меня простите,

 

Но пока вы в Киеве, на русском говорите.“

 

Нова червона шапочка

Жила собі в лісі щаслива сім'я.

 

Лише неприємність була в них одна.

 

Дочка любила так інтернет,

 

Що не клала ніколи вона свій планшет.

 

Мама хотіла покласти вже край,

 

Відправити дочку,де не ловить вайфай.

 

Їй кошик зібрала, дала і сказала,

 

Щоб йшла до бабусі і кошик віддала .

 

Робить нема що – доведеться сходить.

 

«Я буду вайфай по дорозі ловить».

 

Сказала вона це і одразу пішла,

 

Телефон любий догори підняла.

 

У лісі не ловить геть інтернет.

 

«Ой,де мій маленький, рідненький планшет?»

 

Тут бачить шлагбаум, стоїть там ще вовк.

 

«Це що за собака,хаяїн,агов?!».

 

«Та я не собака! Це що за дурня?

 

Хазяїна в мене не було й нема!».

 

«Та вовк чи собака мені діла нема.

 

Мене пропускай,це робота твоя».

 

«Я пропущу, та їжу давай.

 

Не їв я давно тож ковбасу діставай.»

 

«Це не мені, а бабусі моїй.

 

Ковбасу не віддам, донесу її їй.

 

Проте зажди, хоча…

 

Дістань мені роутер і вона вже твоя.»

 

«Помилуй мене. Він лиш в лісників.

 

Побачать – тоді кінець вже мені».

 

«Немає його – нема й ковбаси».

 

А він ледь не плаче, та все ж таки йде.

 

Тож дівчинка далі свій кошик несе.

 

Прийшла до бабусі,все викладає.

 

«Навіщо знущаєшся?», бабуся питає.

 

«Не можна вже рік мені їсти цього.

 

Бо діабет! Чорт побрав би його!».

 

«Де знайшла ти той діабет?».

 

«Заглянула,внученько,в твій інтернет».

 

«Про це у онлайн правди нема.

 

Хворобу придумала собі ти сама».

 

Бабуся всміхнулась і каже : «Можливо.

 

Ох інформація ця юродива».

 

«А вайфай де ти зловила?»

 

«До триджі я підключилась».

 

Поки бабуся гостинчики їла,

 

Внучка її в інтернеті сиділа.

 

Раптом двері відчинились і

 

Лісники разом з вовком у хату ввалились .

 

«Цей вовк роутер вкрасти хотів.

 

Тільки влазити тихо він зовсім не вмів.

 

І каже,що роутер мав нести вам.

 

Щоб злодій їжу мав

 

за вайфай ,що він дав.»

 

«Ну, ти старався,тож їжу я дам.

 

Віддай ти лісничим їхній вайфай.»

 

Пішли вони з інтернетом своїм.

 

А вовк вже ледь не плаче «Ну дайте я поїм!”.

 

Коли вже вовк наївся,

 

То раптом спохопився,

 

Що не в своїй він хаті,

 

Йому пора втікати.

 

 

Яка мораль у казці?

 

Ну що ж, скажу,заждіть.

 

Від інтернет залежності

 

Подалі ви втечіть.