Орлова Анна

 Кожен має батьківщину

 

Рибці добре у ставочку,

Квітці добре у садочку,

Пташеняті у гніздечку,

Що на липі, на вершечку.

Добре коникам у лузі,

Каченятам – на калюжі,

А верблюдам - у пустелі,

Де піски і голі скелі.

А дитині – у хатині,

Там, де вогнище родинне.

Там, де рідні мама й тато

Добре там і в будні, й в свято.

Саме тут, де ця хатина

Наша рідна Батьківщина!

Тут проляже для дитини

Від воріт життя стежина.

Тут безмежно небо синє,

З уст матусі пісня лине.

Розумію я щоднини:

Я – дитина України..

В ріднім краї проживаю,

Тут я сонце зустрічаю,

З соловейком розмовляю

Й вишиванку вишиваю.

Рідну мову добре знаю

Повсякчас її плекаю:

І читаю, і співаю,

Пишу вірші, розмовляю.

Тут воркують голубки,

І бринять дзвінкі струмки.

Ясне сонечко всміхається

й веселка у воді купається.

А в садах, де білі хати,

Пахнуть чебреці і м’ята.

Рік, лісів є так багато -

Щастя тут вдалось впізнати.

Запитайте – де цей рай?

Відповім - це рідний край!

Неповторна і єдина

Моя рідна Україна!

 

 Мрію…

Кожна дитина у мріях зростає

Палаци будує і, навіть, літає.

Я теж свою мрію щоденно плекаю

І серцем дитячим щиро бажаю:

Щоб жайвори вранці над полем літали,

І щоб соловейки в гаях нам співали,

Щоб сонях яскравий до неба тягнувся,

А колос налитий додолу нагнувся.

Лелеки у вирій щороку літали,

Дівчата у лузі віночки сплітали.

А там. під вербою, в зеленій діброві

Закохані стрілись - стрункі, чорноброві.

Щоб дощ за віконцем казки шепотів,

А вітер легенько в шибки стукотів.

Щоб небо блакитне від сонця палало,

А сонце повільно за обрій сідало.

Земля щоби квітла, умита росою,

А не страждала, полита сльозою.

Щоб мати онуків від сина чекала,

а не з війни неживого стрічала.

Щоб діти спокійно спати влягались

Та лагідно рідним вві сні посміхались.

Зростали здорові, набралися сили,

А «Гради» й «ракети» щоб їх не будили.

Щасливе майбутнє хай нас зустрічає,

А людство ніколи воєн не знає.