Бендрик Вікторія

Український народ


Не знаю я народу,
Славнішого за наш.
Прославлений за вроду
Й незламний повсякчас.
Здавна його гнобили
Та шарпали усі.
Дітей вкраїнських били,
жінок в полон вели.
А скільки вражії ті коні
Стоптали нашої трави?
Та наші люди у полоні
Сліз гірких море пролили.
А скільки вишиваночок барвистих
Стопталось під ногами у катів?
І квіток-юнок українських
Зів'яло в мурах у ханів?
Та Україна не прощала
Учинки ті страшні.
Й сьогодні сили всі зібрала,
щоб протидіяти усім.
Та не увесь час були війни—
Були і мирнії часи.
Збирали врожаї ми добрі
Й по ягоди ходили у ліси.
Цвіли вишневії садки,
Крізь них виднілися хатки—
Всі розмальовані, розкішні,
Бо в них господар був колишній.
А в час вечірній, коли зорі
На небі сяяли прозорі,
І місяць паном походжав
вгорі, високо, поміж хмар.
Збиралось молоді багато
На танці—вечорниці по хатах.
Пісні співалися не нові,
А все народні, все чудові,
Що від бабусь успадкували:
Про козака і про Любаву,
І про зрадливого Грицька,
Що проміняв любов Марусі
На зраду з підлою Ганнусей.
Співали щиро, танцювали
Та неньку Україну прославляли!