Шевченко Христина

 

Кримські гори

 

Де Кримські гори високі,

 

Між ними – малі долини,

 

Бурхливі гірські потоки,

 

Там диво, там скарб України.

 

 

На горах там терну багато,

 

Кизилу садки великі,

 

Їх не перерахувати

 

В далеких долинах диких.

 

У лісі, в гущавині темній,

 

Над річкою, в тихій долині –

 

Там пошуки всі недаремні,

 

Багато грибів та ожини.

 

 

Скелястії гори прекрасні

 

Над морем, великим та синім –

 

То два відчуття контрастні,

 

То справжня краса України.

 

Освіта

Чому усе так складно в світі?

 

Чому потрібно йти до школи?

 

Обов’язкова в нас освіта,

 

Якби не так, не йшли б ніколи!

 

 

Якби не було в нас освіти,

 

Не було б техніки, науки,

 

Телят весь час би пасли діти

 

Десь в полі, в горах, чи на луках.

 

Не було б виробництва в світі,

 

Не було б розвитку такого,

 

Якби не було в нас освіти,

 

Якби не було в світі школи.

 

 

Великих знань не було б зовсім,

 

І відпочинок був ніякий.

 

Якби не було школи досі,

 

Було б лише скотарство й злаки.

 

Не було б міст і сіл великих,

 

Не вміли би писати люди,

 

Лісів було би більше диких,

 

Не знали б, світ яким ще буде.

 

 

Не було би держав у світі,

 

Лише малесенькі громади,

 

Якби не було в нас освіти,

 

Було би важко дійти ладу.

 

 

Ніхто з дітей не любить школу,

 

Туди ми ходимо не марно!

 

Хоча б тому, що там просторо –

 

Нам в хованки там гратись гарно!

 

Якби не було в нас освіти,

 

Якби не було в світі школи,

 

Чи так вже й добре було б в світі?

 

Канікул не було б ніколи!

 

 

Сірий Київ. Осінь

 

Вже золотиста осінь до Києва прийшла,

 

Красу, і сум, і холод в дарунок принесла.

 

І дощ. І краплі падають додолу.

 

І вже канікули, не йду до школи.

 

 

І дача, книжки, ігри. І радість є, і сум.

 

І скоро потону я у морі різних дум.

 

Я вдома, бо надворі зараз злива.

 

Краса і смуток. Осінь – справжнє диво.

 

 

Це Київ. Сіре місто не видно під дощем,

 

Немов те котенятко сховалось під плющем.

 

У Крим я хочу. Гори подивлюся.

 

Зустрінуть там мене дідусь, бабуся.

 

 

І весело нам буде, підемо в гори, в ліс.

 

Опеньків там багато, кизил, здається, ріс.

 

А на узліссі назбираєм глоду,

 

І терну теж, як буде нам погода.

 

 

А ще підем між гори, там є два джерела,

 

Бо влітку дивовижна місцина там була.

 

Як буде дощ, будем сидіти в хаті

 

За шахами, балакати багато.

 

 

І будем говорити, і тішитись життям,

 

Бо я люблю балакать надвечір над шиттям.

 

Але це мрії, а насправді досі

 

Надворі злива. Сірий Київ. Осінь.

 

 

Україна

 

То наша Україна.

 

Красива то земля:

 

Ліси, степи, долини,

 

І гори, і поля.

 

То радість і тривога,

 

То сум і щастя тихе.

 

Тут завше є підмога,

 

Коли у тебе лихо.

 

 

Вкраїна мальовнича,

 

Немов із фарби злита.

 

До себе гори кличуть,

 

Безмежне поле жита.

 

 

І гнеться те колосся,

 

А небо чисте, синє,

 

Те жито – мов волосся,

 

Мов коси України.

 

А небо – очі в неї,

 

Великі та блакитні,

 

Вона ж – немов лілея

 

Під теплим сонцем літнім.

 

 

Була б вона без жита,

 

Не була би такою,

 

І не могла би жити

 

Красою молодою.

 

 

Якби була без неба,

 

Без мирного, ясного,

 

То воєн нам не треба,

 

Не було б тут нікого.

 

 

Але у нас є жито,

 

І небо є привітне,

 

І барвами налите

 

Видовище це літнє.

 

 

Чому усе так дивно в світі?

 

I.

 

Абрикосовий рай

 

Чому усе так дивно в світі?

 

Чи правда, хтось недоїдає?

 

Світ – це велике розмаїття,

 

У ньому лише ось що знаю:

 

 

Як їхати у даль з Солхату

 

По трасі на Золоте Поле,

 

Там абрикосів так багато

 

В рядок між трасою і полем!

 

 

Та небагато хто це знає,

 

Хоч усе видно, хоч це просто

 

Алея. Там і алича є,

 

І всяких ягід там удосталь.

 

І абрикоси там всі різні:

 

Є сортові, а є і дикі,

 

Є ранні там сорти, є пізні,

 

Там є дрібні, і є великі.

 

 

І лазить зручно по деревах.

 

Багато ягід там. Збирають,

 

Ну але ж скільки людям треба?

 

І більшість все-таки згнивають.

 

Чому усе так дивно в світі?

 

Що, справді, хтось недоїдає?

 

А там від ягід гнуться віти

 

У абрикосовому раю.

 

II.

 

Світ прекрасний

 

 

Я часто думаю про те, що світ прекрасний:

 

Пливуть собі хмаринки, сонце світить ясно.

 

А особливо гарно тут, у цій місцині:

 

Між горами тече потік в тихій долині.

 

Ось тут ця мила річка круто завертає.

 

Чого вона мені так мила – я не знаю.

 

А далі камені цю річку зустрічають,

 

Вона ж сміливо води свої пробиває

 

Між ними. І у даль біжить, і поспішає,

 

В той час до неї ще один потік стікає

 

Із двох джерел, із тих, що зверху, на горбочку.

 

А гарно! Річечка у тихому куточку.

 

Тече вода із каменів з зеленим мохом,

 

Немов весна їх зачепила ненароком.

 

По каменях тече водичка кришталева

 

Згори по моху в річку, а кругом дерева.

 

І далі в водосховище тече ця річка.

 

Тече, не спиниться, і буде текти вічно.

 

 

II.

 

Ніхто не любить самоти

 

Там, де на схилі джерело,

 

Красиво цілий рік.

 

Завжди, коли б то не було,

 

Тече у даль потік.

 

 

А ще тут гарно, як зима:

 

Завжди тече ріка,

 

Бо льоду тут ніяк нема –

 

Місцина то така.

 

 

А влітку тут росте кизил,

 

Багато, як не тре’

 

Уже збирати нема сил,

 

А він усе росте.

 

Прекрасно тут, лише ріка

 

Не втомлена текти,

 

Чомусь вона з гори тіка –

 

Не любить самоти.

 

 

 Не любить самоти вона,

 

До моря ген біжить.

 

І хоч то подорож складна,

 

Цікаво кожну мить.

 

 

Що змушує її текти

 

До моря, ген туди?

 

Ніхто не любить самоти –

 

Вода йде до води.

 

IV.

 

Якби ж то зараз було літо

 

Чому усе так складно в світі?

 

Дощ. Краплі падають додолу…

 

Чому вже осінь, а не літо?

 

І дощ. Стоять дерева голі.

 

Якби ж то зараз було літо!

 

Я би на яблуні сиділа,

 

Там вигляд, барвами налитий,

 

Там яблука солодкі, білі.

 

 

Там гарно зверху, що й казати,

 

Залізти зручно на верхівку,

 

І добре яблука збирати:

 

Як не тряси, міцні там гілки.

 

 

Там видно гори дорогії

 

І Старий Крим. Красиве місто.

 

Але, на жаль, усе це – мрії,

 

Насправді ж це далеко звідси.

 

V.

 

Прекрасний Агармиш

 

 

Така велична ця гора, прекрасний Агармиш!

 

Там сосни зверху поросли, і терен, і ожина,

 

Горобина, кислички, дички, глід, кизил, кишмиш.

 

Чомусь мені здається так, гора ця дуже дивна.

 

 

Напевно, у Агармиша геть доленька складна.

 

Ще не набридло в світ йому століттями дивиться.

 

Красива ця гора. Тримала на собі вона

 

Солхат прадавній, Ханства Кримського столицю.

 

 

А зараз замість вже Солхату – Старий Крим трима.

 

Найкращий – Агармиш, навколо нього – менші гори.

 

Лиш дивно, потічка на ньому жодного нема,

 

А всюди є, із кожної гори йде річка в море!

 

 

Попід горою, в підземеллі, вдосталь річок там,

 

Та чи завжди води багато так, як зараз, буде?

 

Наш Агармиш все віддає завжди своїм лісам,

 

Нічого не візьме собі! …А ще – в криниці людям!

 

 

 За це добро їм люди не віддячують ніяк!

 

І кожен день далеко чути, як гуде сирена –

 

То люди з його серця добувають ракушняк.

 

Тому колись загине гарний Агармиш зелений!

 

 

Чому так дивно, складно, незмістовно в світі все?

 

Із гір тут красень Агармиш найкращий та найвищий,

 

На ньому стільки чагарів, долин, лісів росте!

 

А люди в світі шкідники, усе найкраще – нищать!