Криловець Володимир

10 років

с. Вельбівне

Рівненська область

***

Літо каже до Зими:

– Мене спробуй дожени!

Крекче зимонька в одвіт:

– Маю сотню сивих літ!

Тож ганятись за тобою

Буде Осінь із Весною!

 

***

Сьогодні для мами розквітли каштани

І ніжно всміхаються диво-тюльпани.

У травах зелених у жовтих спідничках

Радіють кульбабки, в них сонячні личка.

А поруч красиві, як райдужні мрії,

Ромашки тендітні так ніжно біліють.

Метелики браві між ними кружляють,

Мене і матусю у сад викликають.

– Ходім, моя нене, я ж син твій крилатий!

Навчу і тебе, моя рідна, літати.

Найкращих в саду я квіток назбираю –

Й, матусю, тебе від душі привітаю!

 

Пригода в ліс

Незважаючи на втому,

Поспішав їжак додому.

У торбинці ніс грибочка

Для манюнього синочка.

Під ялиною у лісі

Їжачок з зайчиськом стрівся.

І хоч дуже поспішав,

Бо мав купу різних справ,

Та на хвильку зупинився,

З вуханем розговорився.

Поки друзі гомоніли,

Скільки часу пролетіло!

Каже їжачок: «Пора,

Бо ж чекає дітвора».

Аж тут гульк! – нема грибочка.

«Чим потішу я синочка?» –

Заридав наш їжачок,

Ухопившись за бочок.

Та й сидить і гірко плаче,

Світу Божого не бачить.

Зайчик друга потішає,

Жалісливо й сам ридає.

Тут з’явилася сорока.

З нею завжди всім морока.

Каже друзям вертихвістка:

«В мене є чудова звістка.

Тут є білочка одна.

Кажуть, лиска їй кума.

Тож, напевно, правди мало,

То вона вас обікрала».

Білка у дуплі сиділа,

Чула все, що говорили.

Стало жалко їй сірому,

Тож взяла грибів із дому,

У хустинку пов’язала,

Їжачку до ніг поклала.

Й нумо ганить білобоку,

Язикату цю сороку:

«Як не соромно тобі

Говорить так далебі!

Ти ж брехлива дуже птиця!

Так робити ж не годиться!

Ти ж нікого тут не знаєш,

Та завжди всіх обмовляєш.

Не кажи дурниць дарма.

Я лисичці – не кума!

Бо із чесного я роду

І не крала ще ізроду!»

Потім білка друзям каже:

«Знаю, де ваша пропажа.

Поки тут ви говорили,

Миші підлість учинили:

Вкрали в їжачка торбинку,

В зайця схрумали морквинку.

Щоб не докучали миші,

Будьте, друзі, ви пильніші».

…Їжачок узяв гостинці

Та й поніс собі на спинці. 

 

***

Дивлюсь на вербу і калину

І слухаю спів солов’я.

Безмежно люблю Україну –

Земля це моя і твоя.

 

Я серцем до неї полину

У світ чарівної краси.

І мову свою солов’їну,

Чистішу від краплі роси,

Мені, твому вірному сину,

Ти, нене, у спадок даси.

 

І де б не ступав я у світі,

Мов сонце, що в небі сія,

Для мене дорогу освітить

Пречистая мова моя.

 

І всюди, куди не погляну,

Яких не торкнуся доріг,

Я згадувать буду, як маму,

Пречисту, що в серці беріг.

 

Ласкава вона, материнська,

У серці моїм ожива –

То мова моя українська,

Що завжди для мене жива.

 

***

Збудували з снігу дім.

І живуть синички в нім.

А кудлатий песик Бім

Стереже цей диво-дім.

 

***

Надійшла весна-красна,

Довгождана і ясна.

Заквітчалися сади –

Птахи всі летять сюди.

Співи, щебет – все так звично.

Навіть листячко музично

Гомонить щось у діброві.

Потопає світ в любові.

І, зізнавшись у коханні,

Вітерець ще на світанні

Обійняв свою вербичку,

Приголубив ніжно личко.

Всі дерева в зелен-листі.

І метеличок барвистий

Поспішає, ген летить

До трави, що шелестить

Про рожеву квіточку,

Що кохає літечко.

 

***

Синє небо – наче море.

Вкрили його ясні зорі.

Місяць лине вдалині,

Ще й підморгує мені.

 

***

Заховалась білочка в дуплі.

Добре рудохвостій у теплі.

А в сороки хатки то нема.

От мороз сердегу і пройма.

 

***

Метеличок гарнесенький!

Узявся звідкіля?

Літа собі гарнесенько

І душу звеселя.

Ромашечко білесенька,

Подібна ти до зір.

Цвітеш собі любесенько –

Милуєш всім нам зір.

 

***

На стеблинці зелененькій

Сидить коник молоденький.

Чогось дуже зажурився,

На травинку похилився.