Мельник Лілія

9 років

м. Фастів

Київська обл.

Всесвіт доброти

            На  далекій планеті Сірціс живе інопланетянин. В нього  найщедріше  серце  в  усьому  світі. А звати його Севцік. Сам схожий на велике серце, яскраво-червоного кольору, має величезні очі, незграбний, а друзів в нього на весь всесвіт вистачить! Адже кожен схотів би дружити з таким "серцем".

            Звісно, всім відомо що в світі не одні лише добродії, а є іще злі люди і інопланетянини також. Отож на сусідній планеті, (а її назва Злодоїс,) там одні лиш злодії живуть! Й от надумав Севцік:"Невже жити отак, поряд із ними!? А що як весь всесвіт задобрити? Всюди пануватиме добро... Справжній рай! І візьмусь за цю справу я!"  Здавалося б нездійсненна мрія, але от побачите якщо за справу взявся Севцік, він її просто так не полишить. А почалася його пригода звісно думаю ви здогадаєтеся, та все ж розповім: це планета Злодоїс (де й живе більшість злодіїв). Найголовнішим на тій планеті є Зуколер, можна навіть сказати він їхній лідер. Зуколер очолює все військо отих злодіїв. Севцік одразу вирішив звернутися саме до нього.

- Ох, Зуколере,- почав як прибув Севцік,- невже не набридло бути таким злим!? Кожен день знищувати планети, говорити усім грубощі, проливати стільки крові і сліз!- Вже плачучи ледь видавив із себе Севцік.

- Нудно!- Одразу відрізав Зуколер,- охороно виведіть його звідси!!!

Лідер планети Злодоїс кипів від луті. Його не міг  уже звеселити ніхто! Заплаканий Севцік щойно вилетівши з палацу почав щодуху тікати, аби знову не отримати копняка від охорони Зуколера. За мить Севцік вже був на рідній планеті і обмірковував:"Я ніколи не здамся! Нехай Зуколер не піддається, та я почну з іншої планети, а наостанок вже і ним займусь!" Й почав Севцік з планети  Любзо. Теж гостинна планета, але в її найвіддаленішому куточку живе Зломфін і його син Злечк єдині на цій планеті злі інопланетянини. От і вирішив Севцік задобрити їх. Добрі, чуйні й лагідні слова які йшли з самого серця цього інопланетянина допомогли Зломфіну і звісно його сину Злечку. Вони навіть вирішили змінити ім'я на Добролос і Добч. Раніше їхні імена були схожі на слово зло, а тепер вони схожі на слово добро!

- Ех, я не знаю більше планет де ще живуть такі злюки!- мовив Севцік ще досі мандруючи планетою Любзо - Я ж іще малий... О, візьму шкільний підручник "Планетографія". Він мені точно допоможе! Марс, Венера, Юпітер... О, Земля цікава назва, цікава. Полечу туди

Та, на Землі Севціка зустріли зовсім не гостинно. Всі чомусь називали його інопланетянином.

- Чому це вони так обзиваються? Самі на інопланетянинів схожі! Зовсім ненормальні!- Обурився Севцік.

Коли він звертався до людей усі тікали... Лиш одна дівчинка не злякалася Севціка. Саме там (у неї вдома) він і знайшов собі притулок. Доки інопланетянин шукав хуліганів і вчив їх як правильно поводитись, дівчинка могла лиш милуватись щедрим серцем Севціка. Зі слізьми вона проводжала його коли той уже хотів летіти на іншу планету.

-  Наталко, а чом би тобі зі мною не полетіти?- Придумав інопланетянин.- Чесно кажу моя місія цілком безпечна!

- Не знаю, чому би й ні? Полечу!- Радісно гукнула у відповідь дівчинка.

- Ну тоді гайда! Залазь у ракету. - Сказав у свою чергу Севцік.

- Щось він у тебе тісненький! - Мовила як залізла Наталка.

- Нічого не знаю, звикай! Тепер ми завжди так літатимемо. Просто ракета була розрахована тільки на мене і...

- Все, досить язиком молоти!- Перервала його дівчинка. - Краще полетіли!

- Я язиком нічого не мелю...- Обурився інопланетянин.

- Це вислів такий дурненький! Полетіли вже! - Наталка згоряла від нетерпіння.

Севцік запустив мотор і вони вирушили на пошуки пригод.

- Давай вирушимо на Меркурій? - Запитально глянув на дівчинку він.

- Ні, давай залишимо Меркурій на потім. В мене настрій зараз  не той. До того ж там спека велика. - Почала вередувати Наталка.

- Тоді на Нептун полетіли! - Інопланетянин говорив чомусь дуже швидко.

- Ні, там холодно, а я навіть скафандру не маю! Давай краще на Юпітер вирушимо.- Наталка знову заперечила інопланетянину.

-А й справді планета досить велика буде кого задобрити!- Севціку як завжди сподобалась ідея кмітливої Наталки.

Коли друзі прибули на Юпітер вирішили не зволікати, а одразу зайнятися справою. Та на поверхні планети вони не побачили жодної живої душі.

-А може тут ніхто не живе?- Наталку охопили сумніви.

- Протестую, неможливо!- Севцік суворо відмовив дівчинці.-На кожній планеті обов'язково хтось живе. А ти запевняю, це навіть не підозрювала! Адже ви, люди стільки разів подорожували до космосу і не знайшли жодного інопланетянина. А це тому, що вони  ховаються, а ви навіть не в змозі їх знайти!

- Досить, досить!- Дівчинка затулила руками вуха. - Якщо ж вони ховаються то нумо їх шукати!

І вони вирушили на пошуки жителів Юпітера. Дорога була довгою та виснажливою, та це було того варте. Десь далеко Севцік побачив якесь світло й гукнув:

- Наталко глянь, там якесь світло! Я ж казав  що тут точно хтось живе! Побігли!

- Не вірю! - Дівчинка була вельми здивована. Вона навіть не уявляла що тут справді може хтось жити.

Та коли вони все ж прибігли до того світла, виявилося що то зовсім не інопланетянини, а якась величезна, рожева квітка.

- Ти напевно Севцік, а ти Наталка...- Почала говорити вона.

- Звідки ти знаєш наші імена? - Перебив квітку-велетня Севцік.

- Дозволь нагати що дорослих перебивати не ввічливо! - Обурилась квітка. - Отож як я й говорила не лякайтеся, я всього лиш квітка хоч і велика. Мене звати квітка Все, я охороняю весь всесвіт і є на кожній планеті. Ви мене досі не бачили, адже я дуже добре схована. І ще, я дуже вдячна що ви хочете виконати таку важливу місію (задобрити весь всесвіт)! Я знаю у вас все вийде. Просто не здавайтеся. Нажаль допомогти нічим не можу. Та я знаю де знайти тих, кого ви шукаєте. А зараз лягайте всередину мене і трошки поспіть, я ж бачу ви втомлені. Завтра я відправлю вас задобрити інопланетянинів що мешкають на Юпітері. Жаль що ви їх не знайшли самі... Ну на добраніч!

Всі заснули, настала ніч. Була суцільна тиша. Лише звідкись здалеку долинали глухі крики. А зранку коли квітка прокинулась вона цілеспрямовано потрусила своїми пишними пелюстками чим хотіла розбудити соньків Севціка і Наталку. І вона досягла мети.

- А? Що? Де і коли!?- Севцік мало не втратив свідомості.

- Заспокойся це всього лише я.- Посміхнулась у відповідь квітка.

А Наталка в той час спокійно прокинувшись і глибоко позіхнувши запитала:

- Ну і що буде далі? Квітко ти обіцяла показати нам де ж все таки ховаються інопланетянини.

-О, мало незабула! Пробач...Готуйтесь до грандіозної подорожі під землю!- Квітка говорила радісно, із захопленням.

- Стій, під землю? Ось де живуть мешканці Юпітера! Зрозуміло чому ми не могли їх знайти. - Наталка була така здивована, що не знаходила слів.

- Так, вони живуть під землею і так я саме зараз телепортую вас туди. І ще, попереджую наперед в них дуже жорстокий лідер, саме його поведінкою раджу вам зайнятися. А він уже й інших перевиховає. Ну щасти! - Квітка старалася говорити і швидко, і розбірливо, адже друзям потрібно вирушати і зрозуміти як швидше всіх задобрити.

Вона телепортувала Наталку і Севціка під землю. Спочатку було моторошно: темрява, павуки, вдавані чудовиська... Та потім смолоскипи наче по команді засвітились і друзі з полегшенням зітхнули. Десь здалеку до них долинало хропіння. Наталка і Севцік досі стояли непорушно, аби на створити собі зайвого клопоту. Та дівчинка не витримала і ступила крок. У цій тишині звук що вийшов здався дуже голосним і відбиваючись луною добіг аж до вух генерала. Почувши це  він одразу крикнув до рядового що завжди хвостиком бігав біля свого боса:

- Рядовий, я щось чув в кінці тунелю. Сходи перевір!

- Сер, так сер!- Почулося у відповідь.

Швидкі і гучні кроки підданого злякали друзів, швидше стали битися їхні серця, побігли мурашки по тілі.

- Що нам робити?- Тихо але стривожено мовила Наталка.

- Не бійся все буде добре. Згадай, нащо квітка нас сюди телепортувала, згадай, навіщо ми взагалі прибули на Юпітер! І ми гідно зустрінемо генерала, його військо і рядового теж! Просто стій непорушно, а далі я сам усе влаштую!- Гордо мовив Севцік.

Й ось до них підійшов рядовий Наталка ще більше затремтіла й від страху впала додолу. Севцік одразу відреагував і підняв дівчинку. Й хоч сама вона стояти не могла, та інопланетянин був готовий на все заради Наталки і він з радістю тримав дівчинку на ногах. Бездушний рядовий вдав неначе нічого і не сталося, люто немов вовк захватив за вільну руку Севціка і повів їх обох до генерала.

- Сер, я привів порушників сер!- Гучно і виразно мовив рядовий.

- Це добре, дуже добре веди їх у мій кабінет! А я прийду згодом. - Генерал говорив як завжди грубо, але цього разу навіть трохи спокійніше.

- Сер, так сер!- Рядовий не знав інших слів окрім цих.

Кабінет генерала був не далеко й згодом друзі уже були там і про щось тихо, тихо розмовляли із головним у підземеллі.

- Вони що там секрети розповідають?!- Служитель генерала був обурений, але й вельми здивований поведінкою свого боса.

Та нажаль рядовий був не правий ... Севцік і Наталка вже перевиховали генерала. Виявилось, це було легше ніж вони гадали. Й скоро друзі уже прощалися з квіткою. Вони залізли у ракету. Севцік одним оком глянув у свою книжку "Планетографія" і одразу мовив до Наталки:

- То може тепер на Меркурій полетимо?

-А знаєш, давай! Тепер, я готова до нього!- Наталка радісно заплескала в долоні.

Звісно Меркурій розташований дуже близько до Сонця, та я вже казала вам, якщо за справу взялись ці двоє вони її вже точно не полишать. За мить  швидкісна ракета Севціка вже домчала  на місце призначення. Добре що друзі приземлились на темну сторону Меркурія (тобто на ту якою він був не повернутий до Сонця.) Та як і на Юпітері, На Меркурії Севцік і Наталка нікого не побачили.

- А може всі гріються на сонечку? - Запитала інопланетянина дівчинка.

- Не знаю... Давай перевіримо! - Севцік дав відповідь на питання Наталки дуже швидко.

Йти друзям довелося довго. По дорозі нажаль, не було нічого цікавого. Але приблизно через три дні вони вже були на сонячній стороні Меркурія. А найдивніше було те, що інопланетянини яких вони там побачили були схожі на звичайну стару піч! І ще, задобрювати тут нікого не довилось. Ці "пічки" виявились вельми гостинні. Вони одразу запримітили що друзі голодні й нагодували їх смачненькими пиріжками. Веселі Севцік і Наталка вирушили на іншу планету. Як вони і домовились це був Нептун.

- На Меркурії я достатньо попітніла. Треба охолонути... Тож нумо на Нептун!- Тепер Наталка була згодна вирушати на цю крижану планету.

Вони сіли у космоліт Севціка й вирушили на Нептун. Летіли друзі повільно й дуже довго. Дівчинка поступово почала відчувати холодну атмосферу планети. Це могло означати лиш одне: вони вже майже прилетіли на місце призначення!

- Краще я одягну скафандр! - Вигукнула поспіхом Наталка.

- Згоден!- Підтвердив Севцік.

Ракета інопланетянина гучно загуділа, вона повільно приземлилась на поверхню Нептуна. Друзі як тільки-но вийшли із літального апарата  побачили що перед самим їх носом стоїть сотня холодильників. А найцікавіше що вони були живі! Було зрозуміло, що саме це мешканці Нептуна. Вони почали говорити Наталці і Севціку такі грубощі, що вам і в кошмарі таке не примариться!

- В них крижані серця! - Обурилася дівчинка.

- І я знову з тобою згоден! - У її друга не було слів.

Та для цієї команди не було не можливого! Тепер уже один за одним стояли ці "холодильнички" аби лиш стати добрішими. Останній холодильник ставши хорошим відкрив себе й дав Севціку якийсь кристал.

- Це наказала нам передати вам квітка Все. - Почав говорити він. - Вона веліла берегти його як зіницю ока! Завжди май його при собі! А у потрібний момент він сам тобі допоможе. Вам час відлітати. До побачення і дякую що допомогли!

Друзі зачаровано розглядаючи кристал, що переливався усіма барвами веселки, вирушили до наступної планети. Так мандрували вони далі й далі летіли роки. І нарешті, місія виконана! Залишилась лиш одна планета Злодоїс. Й вони вирушили туди. Вже зовсім скоро Севцік і Наталка вже були там. Із тремтячими колінами друзі пішли до величного палацу Зуколера. А коли прийшли...

- Пройшло чимало років як ти примандрував на мою планету з нездійсненим бажанням "Задобрити весь всесвіт".- Роздратовано крикнув володар. - Ти мене дістав! Настав час тебе знищити!

Зуколер вразив Севціка своїм мечем прямо в серце і той упав додолу. Наталка сіла на коліна перед другом й одразу гірко заридала. Зуколер засміявся своїм гидким сміхом. Все затихло... Надію було втрачено. Та раптом кристал  в руках Севціка засяяв. Севцік ожив й наче нічого не було відкривши очі сів на холодну підлогу Зуколерового палацу. Кристал засяяв ще яскравіше, вилетів із рук інопланетянина й осяяв всю планету. Раптово для всіх Зуколер став добрим як ніколи і всі інші мешканці планети Злодоїс теж. Тепер місія однозначно виконана! Весь світ може спати спокійно!