Ярош Ярина

10 років

м. Київ

 

Пігулки хоробрості

 

Жив собі Андрійко. Був він хлопцем сором’язливим і тихим.  Та й вчився з серединки на половинку і в табелі у нього стояли лише вісімки та сімки.

Одного вечора Андрійко повертався зі школи сумний.  Тому що знову в нього не вийшов твір з української мови. Хлопець одержав п’ятірку і відчував себе невдахою.

Через те, що Андрійко ліг спати у пригніченому настрої, сон до нього довго не йшов.

Нарешті наш герой заснув. Сниться йому, що він у своєму ліжку – лежить і спить. Раптом до нього підходить гном і кладе під подушку баночку з якимись малесенькими жовтенькими пігулочками. Андрійко з несподіванки аж прокинувся.  На годиннику була шоста ранку. Він заліз руками під подушку і… витягнув малесеньку баночку з манюнькими жовтенькими пігулками.

Хлопець був більш ніж приголомшений. Він взяв баночку і покрутив у руках. На етикетці було написано: «Пігулки хоробрості  та вдачі». Андрій від задоволення потер руки. Потім згадав, що на групі подовженого дня він не встиг дописати вправу з української мови. Він взяв одну пігулочку і ковтнув. І швидко сів за уроки.

І, о – перше диво - руки немов писали самі. Андрійко навіть не думав, що писати – його руки самі рухались. Коли він закінчив робити домашнє завдання, заглянув до зошита, і побачив охайний почерк (хоч зазвичай Андрійко писав, як курка лапою).

Після цього хлопець пішов на кухню готувати для мами і для себе сніданок. Тато Андрійка працював у поліції, тому зазвичай йшов на роботу, коли вони ще спали.

Андрій зробив для мами чай, а для себе – какао.

 Хоч чомусь завжди чай у нього виходив занадто солодким, а какао – занадто гірким, цього разу йому все вдалося!

Потім Андрійко зварив манну кашу і пішов будити маму. Він не встиг навіть дійти до маминої кімнати, як раптом у двері хтось постукав. Андрійко відчинив і побачив поштаря, який приніс вранішню газету. Хлопчик взяв її і поклав на полицю в коридорі.

Він розбудив маму і вони разом пішли на кухню.

Мама була у захваті від того, що її син сам приготував сніданок!

Поснідавши, Андрійко вдівся і пішов до школи.

На уроках він вперше не боявся піднімати руку і вперше одержав гарні оцінки.

А на великій перерві Андрійко помітив, як один шкільний хуліган з кулаками накинувся на маленьку першокласницю. Хуліган був на цілу голову вище за Андрійка і всі його боялися.

Андрійко теж спочатку злякався, але потім згадав, що він вранці з’їв пігулку хоробрості і сміливо встав між хуліганом та маленькою дівчинкою.

-          Не чіпай її! Як тобі не соромно ображати менших! Тим більше дівчаток!

Хуліган, який не звик, щоб йому чинили опір, вражено відступив. А потім продзвенів дзвоник і всі розійшлися по класах.

Андрій повернувся зі школи щасливим та гордим.

Тато був вже вдома і читав газету. Як тільки хлопчик  зайшов  до кімнати, татко підійшов до нього і повідомив, що за три дні  відбудуться Всеукраїнські дитячі лижні перегони на дистанцію один кілометр – так написано в газеті.

         Ну що, братимеш у них участь?

         Ну, не знаю..., вагаючись, сказав Андрійко.

Але згадав, що він з’їв пігулку хоробрості і з радістю погодився.

Через два дні уроки в школі відмінили, бо захворів вчитель. Андрійко міг спокійно готуватися до змагань.

І нарешті, настав довгоочікуваний час - час перегонів.

Дітей було дуже багато. У Андрійка від хвилювання калатало серце.

І ось уже Андрійко стоїть на старті, свисток і він … їде!

Спочатку його перегнала дівчина Яринка, потім він її перегнав, потім його наздогнала зграйка старшокласників, від яких він теж вирвався вперед і вже залишалося метрів 200 до фінішу, як його обігнав Мишко-старшокласник із сусідньої школи і не просто обігнав, а підступно підставив підніжку.

Андрійко з розгону гепнувся у сніг і вже був готовий розплакатися від відчаю та зійти з дистанції, але вчасно згадав про пігулку хоробрості. Хлопець знову встав на лижі та як вітер помчав уперед.

Він з легкістю обігнав Мишка і прийшов до фінішу перший. Другою була Яринка, а третім – засмучений Мишко.

Переможця нагородили кубком з медаллю та поїздкою до дитячого літнього табору.

Відтоді Андрійко перестав бути сором’язливим, боятися перешкод на шляху до успіху і став найхоробрішим  у класі.

 

І, скажу вам по-секрету, що Андрійко так і не дізнався, що в тій маленькій баночці були не чарівні пігулки хоробрості, а звичайнісінькі жовтенькі вітамінки.