Ремізова Олеся

8 років

м. Київ

Чарівний ліс за Києвом

З давніх давен за Києвом був чарівний ліс, у якому були дивні істоти, наприклад: кромодил, золота панда, митки, помаранчеві кенбуру, тощо. А один звір був невідомий, його ніхто не бачив, а лише його сліди, і те їх швидко замітав вітер.

Але одного разу я побачила чиїсь сліди. Я надумала йти по них. Був сухий спекотний безвітряний день. Спека стояла просто стіною, і тому чиїсь сліди не могли зникнути. За цієї жари сонце дуже сильно блищало, і мені прийшлось вдягти кепку. Після цього мені прийшлося навіть не бігти, а мчатися, я бігла зі всіх ніг по слідах. Я бігла так довго (цілих тридцять хвилин!), що вже втомилася і тихесенько пішла. Мій шлях був дуже цікавим, я зустріла багато різних тварин, навіть блакитну жар-птицю. І ось я помітила, що сліди ведуть прямо до водоспаду, дійшла до нього, і побачила багато срібних та золотих черепашок, яких ще ніхто у світі не бачив!!! Я так злякалась, що я перша побачила таке чудо, навіть впала з ніг.

Черепашки дуже цікаво себе поводили. Сама велика черепаха золотого кольору повільно поповзла до мене. А менші черепашенята, які були різнозабарвлені, гралися у водичці. Срібна черепаха, яка була чуть менша за велику золоту черепаху, вийшла на берег і щось намагалася виловити з води. І тоді я зрозуміла, що вони харчуються рибою. Стара золота черепаха вже наближалась до мене. Я трохи злякалась і почала чомусь також повзти, тільки від неї. Черепаха так здивувалась, що дуже сильно почервоніла. Я і сама здивувалася, але ж я не знала, на що розраховувати, тому лягла на живіт і прикинулася також черепахою. А ось замість панцира в мене був рюкзак. І тут з води вилізло якесь золоте маля. Я подумала – а навіщо ж мені лякатися такої істоти? Воно залізло на мою ліву ногу і почало так лоскотати мене, що я ледь не зареготала, але зрозуміла, що налякаю маля. І це вже було зрозуміло, чому саме на мене воно залізло. Мабуть, ця стара золота черепаха була їхньою мамою, і вони прийняли мене за неї, бо в мене був золотий рюкзак.

Я зрозуміла, що якщо зараз не встану, то вони всі мене тут переплутають! Я зняла з себе маля і посадила його на панцир старої черепахи. Потім швиденько відбігла у сторінку та залізла на дерево, щоб вони мене не наздогнали, бо ви ж знаєте, що черепахи зовсім не вміють лазити по деревах. Хотіла їх сфотографувати, але трапилась несподіванка. «Я забула вдома камеру…», поглянувши у рюкзак, сумно сказала я. Але, на щастя, знайшла там свій старенький планшет. У ньому вже не було ігор, тому пам’яті було багато. І, до речі, в ньому був потужний інтернет. Я зробила відео черепашок і надіслала його у мережу, на свій канал youtube на дослідження. Мені надали коментарі різні вчені, які написали, що срібні черепахи – це хлопці, а золоті – дівчата.

Я прийшла додому і зателефонувала своїй вчительці, запитавши, чи можна завантажити відео у класний комп’ютер? Вона погодилась, але сказала мені, що не у класний комп’ютер, а у шкільний. Мені стало зрозуміло, що у нас знов вкрали комп’ютер. Я пришла до школи зі своїм відео на флешці, побачила нашу вчительку та інших вчителів. Було зрозуміло, що мене буде заслуховувати вся школа. Вчителька взяла у мене флешку, і тут включили моє відео. На великому екрані були ці чарівні черепашки, вся школа дуже здивувалася і мені задали багато питань.

Наступного дня ми з подружкою повернулися до чарівного лісу і пішли дорогою, яку я вже знала, до водоспаду, де перебувало це маля та його родичі. Ми підійшли до берегу, але нікого не побачили. Ми обшукали все навколо і навіть заглядали у водоспад, але черепашки зникли. На дні озера були тільки золоті «камінці», які дуже повільно рухались. Мабуть, вони не хотіли більше бачитись з людьми. А може, вони хотіли зустрічати тільки мене?

 

Отже, ця пригода-мандрівка була дуже цікавою та милою. Я рада, що змогла побачити цих дивних і чарівних тварин. Завдяки цьому я відкрила новий вид черепашок, і мій проект з природознавства прославився на весь світ.