Войнов Ярослав

9 років

м. Тернопіль

Катюзі — по заслузі!

 

В одному далекому селі - а якому, ми вам не скажемо, самі здогадайтеся — жив пухнастий-препухнастий, рудий-прерудий і хитрий-прехитрий кіт Федько. Він був головним котом у господарстві, адже ще навесні вигнав сірого Мурчика з хати. Але господиня про це не знала — вона думала, що Мурчик сам пішов світ за очі.

Про Федька вона була виключно доброї думки. Ще б пак — цей милий пухнастий котик завжди будив її своїм муркотінням, вдячно заглядав у очі і терся об ногу, а ще приносив показати впольованих мишей. Але це була одна сторона Федькового характеру, а іншої його господиня не знала. А правда, любі мої, була така: поснідавши, кіт обходив господарство, за звичаєм крав яйце з курника, випивав його і ховав шкаралупу(він вірив, що це зробить його голос ще кращим і допоможе перекричати сусідських котів). Потім він дер гороб'ячі гнізда і йшов лякати сім'ю польових мишей. А про мишей я розкажу вам окремо.

Недалеко дому, в якому жив Федько, лежало безкрайнє поле, яке часто засівали зерном: пшеницею, житом, ячменем. Це був справжній рай для мишей-полівок, яких там водилася незліченна кількість, а володарював над ними Пан Вусатий — мишачий король, найбільша, найстаріша миша в цілому полі. І все в їхньому королівстві було добре -  аж поки Федько не почав погрожувати мишам, вимагаючи від них на сніданок одного мишачого сина чи дочку. Коли полівки відмовились його слухати, він вкрав королевича Вусатика і вкинув його до трилітрового слоїка, який стояв у коморі за мішками з зерном, - без їжі та води.

Мишачий король скликав раду старійшин. Три дні і три ночі радилися найстарші миші, а Федько походжав полем і погрожував: “Я вас прррривчу до послуху, муаааааа, я — ваш стррррах, ваш корррроль, мняааааааау!!!”

Врешті миші постановили: “Або пан, або пропав! Дочекаємось, поки Федько засне, обмотаємо його мотузками і обшмалимо вуса. Після цього ніхто цього котяри не боятиметься, навіть господиня буде знати, що це ми його провчили. Катюзі — по заслузі!”

Сказано — зроблено. Зібралася сотня мишей, взяла довжелезну мотузку, і хоч як було страшно, хоч як голосила решта королівства, наші сміливці пішли на останній, вирішальний бій з котом. Бо краще смерть, ніж постійне життя в страху.

...Спочатку на розвідку побігла молода миша, яка доповіла, що кіт не спить, як завжди, а лише лежить у коморі на скрині і погрожує королевичу Вусатику, що завтра його з'їсть, якщо миші не принесуть йому данину. Ох і натерпілись наші миші! Лив холодний осінній дощ, завивав злий вітер, а мишаче військо мерзло під коморою, тримаючи в маленьких рожевих лапках мотузку.

Нарешті кіт заснув. Миші тишком-нишком пробрались в комору і забрались до роботи: одна миша взяла кінчик мотузки в зуби і почала блискавично обмотувати котячі лапи, а інші миші їй допомагали. Не минуло й хвилини, як кіт був обмотаний мотузками, а трилітровий слоїк з гуркотом перекинувся на землю, вивільняючи Вусатика. “Мяаааааав! Мяааааав! Мяаааааааааааааав!” - заверещав, як, ошпарений, кіт, але було вже пізно — миші тікали в поле, в хаті прокинулася господиня, а до комори почали збігатися сусідські коти, зацікавлені дикими Федьковими криками.

Звісно, про ганьбу кота скоро довідалося все село: коти презирливо задирали хвости, пси гавкали, а кури сміялися з нього. Виявилося, що на мишей він має алергію, а ковбаси господиня вже не давала. Тож довелося Федькові стати вегетаріанцем, а більшої кари для кота годі й вигадати.