Бабкіна Поліна

 Етюд «Літо»

 

Літо… Золота середина року. Чарівні свіжістю дзвінкоголосі світанки.

 

Літо… Спекотні гарячі полудні, казковий танок тихого вечора, спів цвіркуна й благодать літньої ночі.

 

Літо… Тамує погляд серпневий зорепад. Час загадування і здійснення бажань. П'є воду веселка – акварельний витвір природи.

 

Літо… Повітря сповнене пахощами липового цвіту, степових трав, садів.

 

А виноград, сонячна ягода, намагається увібрати в себе якнайбільше сонця.

 

Літо… Гріють боки велетні - кавуни та кокетки - дині. Гнеться до землі важкий дорідний колос. Жнива…

 

Літо… Палахкотять яскраві квіти, роздаючи щедрі пахощі всьому живому.

 

Літо… То моя мати, припилена соняшниковим квітом, дивиться з- під руки на чисте голубе небо, виглядаючи дощові хмаринки, милується щедрими дарами матінки – землі.