Колесник Ксенія

 ЧАРІВНЕ ДЕРЕВО

 

 – У глибині дідусевого саду,

 

Поміж беріз, за кущем винограду

 

Дерево людям на подив зростало –

 

З ранку до ночі чарівно співало. – Такими словами розпочав свою нову казку Котик-Муркотик, який дуже любив складати вірші.

 

Дядечку Кіт, дядечку Кіт! Та це ж казка про наше Дерево! – запищали мишенята.

 

А чому б і ні? – промуркотів кіт. – Наше Дерево й справді незвичайне! Де ще ви бачили дуб, що вміє співати? Диво та й годі!

 

Цікаво, а коли саме наше Дерево почало співати? – не вщухали мишенята.

 

Це дідусь його навчив, – спокійно відповів кіт. – Ще в дитинстві прибігав,

 

На сопілці гарно грав,

 

А бувало і на кобзі,

 

Та ще й весело співав.

 

День за днем та рік за роком

 

Вчився дуб наш ненароком.

 

Й раптом заспівав пісні

 

То веселі, то сумні,

 

Ті, що чув від дідуся,

 

Від шпака і порося,

 

Від дівчат, що танцювали

 

Й Подолянку обирали,

 

Від маестро-соловейка,

 

Півника і канарейки.

 

Вітерець допомагав,

 

Все нові пісні збирав.

 

Дядечку Кіт, дядечку Кіт, а про нас згадаєте у казці?

 

Та почекайте трошки, от нетерпляча малеча! Зараз і про вас буде!

 

Чутка світ весь облітала.

 

Перша білка завітала,

 

А за нею – горобці,

 

Гомінливі брехунці.

 

Далі – кріт й сіренька мишка,

 

Павучок, сова і кішка.

 

Потім бджоли прилетіли,

 

Все гуділи і гуділи…

 

Дід Тарас їх пожалів –

 

Поряд вулика зробив.

 

А як дуб наш захворів,

 

Миттю дятел прилетів,

 

Поки Дерево співало,

 

Черв’яків усіх поїв.

 

Усі були в захваті від талановитого дуба, тому й не захотіли його залишати. Ось так дерево перетворилось на справжній дім.

 

Кріт та мишка вирили собі затишні нірки поміж могутніх коренів дубу. Звісно, кріт не любив довго засиджуватись на одному місці. Він часто вирушав у подорож, будуючи довжелезні тунелі під землею. Та все ж, кріт завжди повертався до улюбленої домівки, щоб відпочити й насолодитися мелодійними співами Дерева.

 

Його сусідка – хазяйновита мишка, ваша матуся, завжди знаходила собі роботу. Цілими днями вона збирала зернятка, готуючись до зими, поралася у нірці, прала одяг своїх маленьких бешкетників…

        - Це ж про нас! Це ж про нас! – зраділи мишенята.

 

Авжеж, про вас… - зітхнув Котик-Муркотик й повторив, – прала одяг своїх маленьких бешкетників та ще й встигала прибирати в оселі Крота, коли його не було вдома.

 

Дивовижне Дерево мало двоповерхове дупло. На першому поверсі жила непосидюча руденька білочка. Вона майстерно танцювала під співи Дерева, перестрибуючи з гілочки на гілочку. Особливо прийшли до вподоби красуні іноземні пісні, яких навчив Дерево вітерець-мандрівник. Вечорами усі мешканці дубу збиралися на концерт послухати його пісні та подивитись на викрутаси білочки. Горобці теж не байдикували. Пташки вправно грали на малесеньких барабанчиках, які самі змайстрували із шкаралупок білочкиних горішків. На другому поверсі оселилася освічена сова. Вона добре володіла іноземними мовами й складала збірки пісень Дерева, про всяк випадок. – Раптом Котик-Муркотик знов заговорив римами:

          - У дворі, між гілочок

 

Жив веселий павучок.

 

Він сумлінно працював,

 

Мереживо виплітав,

 

Одежинки й скатертинки

 

Всім сусідам дарував.

 

А граційна біла кішка

 

Малюкам читала книжку.

 

Я у кішку закохався

 

Й жити з дідусем зостався.

 

Всіх нас Дерево єднає,

 

Жити в злагоді навчає.

 

І не сваряться ні трішки

 

Ані кішки, ані мишки.

 

Навіть бджоли не кусають,

 

Навпаки всіх пригощають.

 

На подяку ми з криниці

 

Дубу носимо водиці.

 

Хай співає і зростає,

 

Міцній дружбі нас навчає…

 

А! Поснули мишенята,

 

То й мені пора вже спати. –

 

Котик мишок спати вклав,

 

Позіхнув і задрімав.

 

Ніч прийшла, заснуло сонце,

 

Місяць світить у віконце.

 

Дерево звірят гойдає,

 

Колискові їм співає.