Соколова Софія

 Шкільні страшилки

 

Передмова

 

У чорному-пречорному лісі стоїть чорний-пречорний будинок. У тому чорному-пречорному будинку є чорна-пречорна зала. У тій чорній-пречорній залі стоїть чорна-пречорна шафа. У тій чорній-пречорній шафі лежить чорна-пречорна скриня. У тій чорній-пречорній скрині сидить ра-а-айдужний єдиноріг на ім’я Окососик...

 

***

 

Знаєте, в якій містичній школі я навчаюся?! Ось вам кілька правдивих розповідей.

 

Одного разу на перерві я гуляла по коридору. Це було незадовго до обіду. Звісно, в такий час усі є дуже голодні, і наш охоронець – не виняток. І от він дістає зі свого ланч-боксу величезний апетитний бутерброд із хрусткими хлібцями, соковитими помідорчиками та, звичайно ж, ковбасою, про яку ми здогадалися завдяки пахощам, що рознеслися по цілій школі та від яких одразу ж у нас потекла слинка. Та коли охоронець відкусив добрячий шмат свого обіду, то з бутерброда випав... палець?! Я присягаюся, що бачила жіночий палець із рожевим манікюром! Він ще й трохи посинів, під колір лікарської ковбаси. Мабуть, його таким чином замаскували, однак я впевнена, що то був саме палець...

 

Думаєте мене це налякало? Зовсім ні, адже в нашій школі такі речі трапляються чи не кожен день! Ось вам ще одна історія.

 

Ксюша – моя однокласниця і одна з найліпших подружок. Вона дуже любить м’які іграшки, тому часто приходить до школи зі своїм ведмедиком Бонею. Якось у четвер вона поклала свого ведмедика на останню парту. Коли вже забирала Боню, його лапа випадково зачепилася за цвях, який стирчав із парти, і надірвалася. Та Ксюша не засмутилася: нічого, мовляв, мама на вихідних зашиє. У п’ятницю Ксюша прийшла до школи з забинтованою рукою, вона не розповідала що з нею сталося, геть не посміхалася і взагалі була сама не своя. Через тиждень вона прийшла до школи без бинту і знову весела, як завжди. Коли я запитала де твоя пов’язка, подруга зовсім не розуміла, про що мова, і нічогісінько не пам’ятала з того, що сталося минулого тижня. Тільки величезний шрам на її руці свідчив, що щось таки сталося...

 

А колись у нашому класі на стелі під плафоном завівся жахнючий чорний павучище з червоними плямками. Саме після цього увесь наш клас, включаючу класну керівничку, захворів на дивну хворобу, від якої з’являлися червоні плямки по всьому тілу. Відтак почали хворіти учні й учителі з інших класів. Школу закрили на карантин на цілий місяць начебто через епідемію вітрянки. Та цього не могло бути, бо більшість із нас уже хворіли на вітрянку раніше. Усі ж знають, що не можна захворіти на вітрянку двічі. І невідомо, що сталося б далі, якби Денис (хлопець із мого класу) не вбив того моторошного павука. Він підкинув свій черевик до стелі і зламав плафон. А саме на ньому сидів жахливий павук. Потім вчителька лаяла його за зламане шкільне майно і навіть викликала батьків до школи...

 

Та це ще не вся містика, яка трапляється в нашій школі. От, наприклад, деякі наші вчителі ну дуже підозрілі! Візьмімо вчителя музики: на вигляд дужа елегантна пані. Завжди ходить у бездоганній сукні, з гарною зачіскою, у підібраному зі смаком намисті і маленькою жіночою сумочкою. Але... Бачили б ви скільки речей вона здатна покласти в ту сумочку: музичні диски, підручники, ручки-олівці, маленький записничок, магнітофон, ба навіть синтезатор! Хіба це не містика? Окрім того, вона носить у своїй сумці пляшечку з якоюсь червоною рідиною, яку завжди п’є перед уроком. Залишається лише здогадуватися що це?!

 

Але наймоторошніша історія сталася з моїм однокласником Богданом. Ми сиділи з ним за однією партою, і мені завжди подобався незвичайний колір його очей.

 

Якось на уроці він розлютив нашу вчительку з біології. Спочатку вона його сварила, потім перевіряла його знання, потім знову сварила і врешті наказала йому залишитися після уроків. Було це напередодні канікул. Тоді ми бачили Богдана востаннє... Минув тиждень. Усі прийшли до школи. Всі, крім Богдана. Класна керівничка повідомила, що його сім’я раптово виїхала з нашого міста. Я намагалася якось зв’язатися з ним: телефонувала, надсилала повідомлення, та все марно.

 

Минув якийсь час. Одного разу нас з Євою (це теж моя подруга) та сама вчителька з біології відправила до її лабораторії за зошитами. Я ніколи там не була, тому мені стало цікаво і я почала оглядатися. Ось скляні колби чудернацьких форм, тераріум із живим хамелеоном, купа химерних рослин. А це що? Схоже на очі, які плавають у банці в якомусь розчині. Невже вони справжні?! Я добре придивилася... ЖАХ! Я ВПІЗНАЛА ОЧІ БОГДАНА! Це точно вони! Цей незвичайний сірий колір із блакитними цятками неможливо сплутати ні з чим. Я вчепилася в руку Єви і закричала що є сили! Та Єва навіть не зойкнула. Натомість показала на полицю, де стояли ще п’ять таких же банок із точно такими ж очима. Виявилося, що це муляж.

 

Яка ти, Соню, все ж таки вигадниця! Всюди бачиш якусь містику, –сказала мені подруга.

 

АЛЕ Ж Я ТОЧНО ЗНАЮ: ЩОСЬ ТУТ НЕ ТЕ!