Іванчук Олександр

 

Три вигнанця

 

(повість-казка)

 

Глава 1. Засідання на старому цвинтарі.

 

Вечір огорнув маленьке місто. За два кілометри від міста на цвинтарі проходило таємне засідання. Біля однієї з могил сиділи кіт Поліглот та бульдог Милок. Не дивлячись на розповіді про ворожнечу між котами та собаками, бульдог Милок та кіт Поліглот були нерозлучними друзями. Їх зв’язало минуле – вони були домашніми тваринами і жили в одній квартирі у одних господарів. Проте господарі любили їх лише поки все було добре, а коли Поліглот вивихнув лапу, а у Милка зламався лівий зуб, їх викинули на вулицю. З тих пір вони не розлучалися і трималися разом.

 

На пам’ятнику над могилою сидів одноокий гриф. Він теж був колись домашнім і був видресируваний полювати на зайців та лисиць. Але одного разу в бою з лисицею він втратив око, і господар також його вигнав. Тепер гриф приєднався до Поліглота і Милка і разом з ними боровся за виживання.

 

Гриф виголосив трубним голосом:

 

Всі ми знаємо, чому ми опинилися в такому скрутному становищі. Це все через наших господарів, які здійснили жахливий вчинок.

 

Так, ми знаємо, - сказали Поліглот та Милок.

 

Тому я пропоную помсту! – виголосив гриф.

 

А яка буде помста? – запитав Поліглот.

 

Ми спіймаємо момент, коли ваших господарів не буде вдома, проберемося до них у квартиру, і для початку ми там добре поїмо. А потім вже придумаємо, як їм помститися. Я полечу зараз на розвідку та дізнаюся, чи немає у них якихось планів.

 

Будь обережним! – застеріг його Милок.

 

Нічого зі мною поганого не станеться, - відповів Гриф, - в мене одне око, проте всі вуха цілі.

 

Гриф шумно змахнув крилами та полетів. Через півгодини він знову опустився на пам’ятник. В його чорних зіницях блищали голубі вогники. Це був вірний знак того, що в нього народилася якась ідея.

 

Друзі! - вигукнув він. – Ваші господарі цієї п’ятниці їдуть з міста. Це відмінний шанс проникнути в їх оселю.

 

Oh, it’s very well! – сказав Поліглот.

 

Тепер ви зрозуміли, чому його так прозвали. Коли він був ще домашнім котом, він дуже любив сидіти біля дітей своїх господарів і слухати, як вони вчили іноземні мови. Тому він знав кілька іноземних мов. Гриф та Милок подивилися на нього з подивом.

 

Я сказав, що це дуже добрий план, - переклав Поліглот.

 

Відмінно! Ми будем вести щоденне чергування, щоб знати, чи не змінять вони свої плани, - сказав гриф.

 

Це рішення було одноголосно прийнято і засідання закінчилося.

 

Глава 2. Схід і Захід

 

На настінному годиннику стрілка добігла дванадцятої години, з маленьких дверцят висунулася зозуля і прокукукала дванадцять разів. За зозулю вчепився кіт Поліглот. Хвилиночку! Як він тут опинився? Ми ж пам’ятаємо розмову наших друзів про чергування. На цей раз чергував Поліглот. Він заховався в годинник і сидів там з восьмої години вечора до півночі. Господарі планів не змінили.

 

Кіт виліз і осудливо подивився на Схід та Захід, які спали на шовковій подушці. Схід була сіамська кішечка, а Захід – болонка.

 

От чистьохи! – подумав Поліглот, дивлячись на їх біле хутро. – Присягаюся, що вони від найменшої плямки на хутерці знепритомніють!

 

Слова Поліглота дуже швидко підтвердилися. Кіт хотів вислизнути у відкриту кватирку, але тут увірвався порив вітру, і кватирка з голосним грохотом захлопнулася. Захід відкрив очі. Він загарчав і кинувся на Поліглота. Схід також прокинулася і наближалася до кота. Поліглот почав відступати. Так він відступав аж до кухні, де на столі побачив відкриту пляшку з олією

        - Ну що, потанцюємо? – сказав Поліглот.

 

Одним стрибком він скочив на стілець, а з стільця на стіл. Він почекав, поки вороги підійдуть ближче і перевернув на них пляшку. Трапилося те, про що думав Поліглот. Вони знепритомніли. Поліглот скочив зі столу і, відкривши кігтем двері, вислизнув на вулицю, де його вже очікували Гриф і Милок.

 

Глава 3. Ключ від картини.

 

Чергування тривало. Поліглота змінив гриф, а грифа – Милок. Під час свого чергування Милок побачив дивну картину. На ній був зображений натюрморт – стіл, на якому стояв торт. Проте дивним був не торт, а великий замок, що висів на картині. Якщо б у Милка був його зуб, він одразу перегриз би замок і подивився, що там за картиною. Тим, що він побачив, він поділився із своїми друзями.

 

Ну що ж, я спробую кігтем, - сказав Поліглот.

 

І в наступне чергування він відкрив картину. За картиною виявився лист. Оскільки ні Поліглот ні Милок не були грамотними, вони не змогли прочитати листа. Гриф трохи вмів читати, і спробував прочитати листа. Ось, що там було написано:

 

Дорога моя донечка Анжела!

 

Якщо твоїй сім’ї доведеться голодувати, вам потрібно прийти до озера Три незабудки і коло гігантського каменю у вигляді сороки викопати яму. Там ви знайдете великий холодильник з провізією та великий сундук з грошима.

 

Генрі Міллет.

 

 

Гм, дивно. Щось я не пам’ятаю такого озера – Три незабудки, - сказав Поліглот.

 

А ти подивись на рік – це ж у минулому столітті було, - відповів Гриф. – Проте я теж не знаю, які ще озера у нас є.

 

Я знаю, - сказав Милок. – У нас є Хмарне озеро, Три ангели та Чорна пальма.

 

Гм, дивно. Що це за озеро – Чорна пальма?

 

А там раніше був острів з якимись пальмами, але була пожежа і після неї пальми всі почорніли.

 

Щось я не бачу ніякого зв’язку з трьома незабудками, - сказав гриф.

 

А я бачу! – сказав Поліглот. – Три ангели – їх теж три.

 

Нам ще потрібно пересвідчитися, що у цих трьох ангелів є камінь у вигляді сороки.

 

А хто-небудь знає, де це озеро знаходиться?

 

Ні…

 

Треба буде шукати.

 

Друзі! – сказав гриф. – Нам прийдеться припинити чергування і почати шукати озеро Три ангели. Щось мені підказує, що воно складається з трьох частин.

 

А незабудками їх, мабуть, назвали тому, що вони блакитні. – висунув своє припущення Поліглот.

 

Для того, щоб господарі нічого не запідозрили, вони поклали на місце лист і закрили картину.

 

Глава 4. Пошук озера Три ангела

 

Як і на чергуванні, наші друзі шукали озеро по черзі. Вони вже давно відшукали решту озер, проте ніяк не могли відшукати озеро Три ангела. Одного разу під час пошуків гриф побачив голуба. Він спитав у голуба, чи не знає той, де знаходиться озеро Три ангела. Голуб задумався:

 

Це, мабуть біля червоної церкви.

 

Червоної церкви?

 

Вона побудовано з червоного каменю. – пояснив голуб. – Потрібно повернути звідси наліво, пролетіти прямо, і на кільці повернути направо. Там і буде це озеро.

 

За даними вказівками наші герої відправилися на пошуки і дійсно знайшли озеро Три ангели та камінь, подібний на сороку. Це був великий, покритий мохом камінь, в нього виступали дві частини - одна нагадувала хвіст сороки, а інша – дзьоб. Милок і Поліглот почали копати і дуже швидко натрапили на щось залізне. Це був гігантський холодильник! Вони відкрили його, і помітили, що він до верху набитий маслом, яйцями, вітчиною, беконом, пиріжками, тортами, заморськими фруктами. Одним словом, там було все, чого лише душа побажає.

 

Wow! – у Поліглота розбігалися очі.

 

Потрібно це кудись забрати, - сказав Милок, - інакше це хтось знайде.

 

Вони почали витягати холодильник з ями.

 

Стоп! – сказав гриф. – Ми не зможемо його витягнути. Давайте спочатку заберемо продукти, а потім перенесемо порожній холодильник.

 

Так вони і зробили. Робота кипіла. Але як би вони не старалися, вони упоралися лише до вечора. Потім перетягнули і холодильник.

 

Уф, добре постаралися, - видихнув Милок та приліг на траву. – Тепер непогано б і попоїсти.

 

Вони добре повечеряли і відчували повне блаженство. Вони так добре не їли вже п’ять років з тих пір, як були вигнані з людських осель.

 

Наступного ранку вони вирішили зайнятися пошуком сундука, про який йшлося в листі. Копати прийшлося довго, оскільки автор листа сховав гроші дуже глибоко. Вони прорили цілий тунель, поки не знайшли його.

 

- Послухайте, друзі! – сказав Милок. – А навіщо нам гроші?

 

Решта присутніх його підтримала:

 

- Дійсно, ми ж купувати нічого не зможемо.

 

- Не забувайте про помсту! – нагадав гриф. – Ми помстимося нашим недругам. Витягнемо це все, і коли у них настане чорний день, їм не буде чим харчуватися.

 

- В мене свербить хвіст, а це означає, що скоро буде дуже сильна засуха, - сказав Поліглот.

 

- От і добре! Отже, не буде харчування та води, - сказав гриф.

 

Спільними зусиллями вони все-таки витягнули сундук, проте вирішили не відкривати його. Вони відтягнули сундук в лісок, туди ж, куди і продукти.

 

- Ну що ж, тепер ми можемо не турбуватися за своє життя! – сказав гриф.

 

Друзі жили відмінно! Одного разу вони лягли в тіні та досхочу дрімали. Прокинулися вони від страшенної спеки. На небі не було жодної хмаринки, а листя пожовтіло і почало опадати, хоча була лише середина літа.

 

- Ну ось, прийшла засуха, - сказав Поліглот, дивлячись на падіння листків. - Ну що ж, будемо спостерігати, чи прийдуть наші невдячні господарі на місце кладу, чи ні.

 

Незабаром господарі прийшли. Вони були зморені та спітнілі. Вигнанці побачили й скиглячих Схода і Західа. Господарі почали копати. Копали, копали, проте нічого не знайшли.

 

- Напевно, мій батько посміявся над нами, - сказала господиня Поліглота та Милка.

 

- Так, мабуть, прийдеться нам помирати з голоду.

 

І вони пішли.

 

 Глава 5. Ситуація погіршується

 

Харчі були не нескінченними, і незабаром нашим друзям знову стало не вистачати їжі.

        - Ну, і що будемо тепер робити? – запитав Поліглот.

 

        - Прийдеться шукати інших господарів, похмуро відповів Милок, дивлячись на суху потріскану землю.

 

        - Так, здається ти правий, - сказав гриф.

 

 І, зібравши рештки їжі, Милок, Поліглот і гриф пішли. Вони йшли довго-довго, шукали собі житло, але жодна людина не захотіла взяти собі кота зі звихнутою лапою, собаку без зуба та одноокого грифа.

        - Здається, всі добрі люди перевелися, - сказав Поліглот, понуро ідучи від ще однієї людини, що не захотіла їх прийняти.

 

Наступив вечір. Ввечері було не так спекотно. Вони вляглися й заснули. На ранок пошуки доброзичливців продовжувалися. Вони пройшли все їх невелике містечко, проте не знайшлося жодної доброї людини, яка б захотіла взяти наших трьох друзів.

        - Прийдеться знову боротися за виживання в звичайних обставинах, - сказав гриф, ідучи від останньої людини.

 

Вони пішли в ліс. Незабаром виявилося, що їх становище не таке вже й погане, як у перший раз. Вони раніше не помічали цього ліса, а коли зайшли до нього, побачили, що там можна непогано харчуватися. В лісі було достатньо м’яса та було невеличке озеро. Проте пізніше засуха посилилася і стала нестерпною, озерце висохло, трава вигоріла, а всі ссавці, що жили в лісі, загинули. І знову перед нашими друзями постала загроза загибелі.

 

Глава 6. Сюрприз

 

Одного разу наші друзі сиділи похмуро і думали про своє тяжке становище. Та раптом вони побачили, як вдалині з’явилася машина. Грамотний гриф прочитав на її боці надпис:

 

Ц И Р К

 

Набираємо незвичайних тварин для вистав!

 

Нам байдужі їх стать, вік, вид.

 

Головне, щоб у них були здібності!

 

Приймаємо тварин з 3 серпня по 1 жовтня.

 

        - Друзі! – вигукнув Гриф і переказав їм все, що прочитав.

 

        - М-да, фортуна знову повертається до нас обличчям, - сказав Милок.

 

        - Oh, yes! Oh, yes! – сказав Поліглот.

 

        - Поліглотику, будь ласка! – заблагав Милок. – Перекладай одразу, якщо любиш висловлюватися таким чином.

 

         - Добре, - сказав Поліглот.

 

        - Нам потрібно тренувати свої здібності, - сказав гриф.

 

Глава 7. Підготовка

 

Першим виріши готуватися Поліглот. Він одразу відкинув таланти, пов’язані з лапами, оскільки одна з них була звихнута. «Яка користь показувати щось на трьох, якщо четверта зайва!», - подумав Поліглот. Він ходив, ходив туди-сюди, і раптом не побачив каменю. Він спіткнувся, перекувиркнувся, підскочив, і раптом друзі помітили, що Поліглот стоїть на своїх вухах!

        - Евріка! – вигукнув Поліглот і одразу ж переклав, - я придумав, мій талант – стояти на вухах.

 

        - Відмінно, - сказав Милок, - тепер я буду відкривати свій талант.

 

Але де знайти цей талант? Він присів та замислився, переминаючись з лапи на лапу. І раптом він наступив на осу, вона його вкусила. Від болю Милок підстрибнув, зробив трійне сальто в повітрі, приземлився на задні лапи, пройшов кілька метрів, перевалився на передні лапи, пройшов ще кілька метрів і звалився на живіт.

        - А ось і твій талант! – вигукнув гриф. – Ти можеш робити трійне сальто, стояти на задніх та на передніх лапах.

 

        - Oh, its very well! – вигукнув Поліглот і одразу переклав. – Це дуже гарний талант!

 

Настала черга одноокого грифа шукати свій талант. Він злетів, сів на гілку і почав думати. Раптом його увагу привернув дуже красивий метелик. Гриф почав слідкувати за ним і сам не помітив, як при цьому виробляв своєю довгою шиєю цікаві фігури. Слідкуючи за метеликом, він зробив шиєю петлю, зав’язав її у вузол, у бантик, а потім засунув шию з головою під крило та висунув її.

        - А ось і твій талант! – хором скрикнули Поліглот та Милок. Та так голосно. що гриф впав з гілки. – В тебе дуже довга і гнучка шия.

 

        - Правда? – здивувався Гриф. – А чому ви так думаєте?

 

         - Ти що, не помічав, що коли дивився за метеликом, ти такі речі виробляв!

 

        - Так, я навіть не помітив цього.

 

        - Отже, ми можемо записуватися до цирку і демонструвати свої таланти!

 

        - Hooray! – вигукнув Поліглот і одразу переклав, - Ура!

 

        - Зачекайте, ви забули, що ми не вміємо розмовляти людською мовою, - зупинив радісних товаришів гриф.

 

        - Що ж робити?

 

        - Може, директор цирку сам зрозуміє, які таланти ми хочемо показати? – припустив Милок.

 

        - Ну що ж, ідемо, спробуємо!

 

За допомогою їх знайомого голуба, що показував їм дорогу до червоної церкви, вони відшукали цирк. Директором виявилася дуже гарна жінка. Вона подивилася на трьох тварин, що прийшли до неї, і сказала:

        - Ви, мабуть, хочете продемонструвати свої таланти?

 

Вони дружно почали кивати.

        - Бачу, що так, - сказала директор, побачивши це. – Проходьте.

 

        - Ну що, песику, - сказала вона Милкові, - покажи, що ти вмієш.

 

Милок підстрибнув, зробив трійне сальто, приземлився на передні лапи, а потім встав на задні.

        - Молодець, - сказала жінка, - а тепер ти, пташко.

 

Гриф почав робити чудернацькі фігури своєю шиєю.

        - Молодець! А тепер ти, котику.

 

Поліглот показав своє вміння стояти на вухах.

        - Ну що, я бачу, ви маєте таланти. І хочу дізнатися прізвища ваших господарів.

 

Вони перезирнулися.

        - Друзі, - прошепотів гриф, - ми вже добряче насолили нашим господарям, і це шанс їх врятувати.

 

        - В мене лишився нашийник, - прошепотів Милок і показав директору нашийник, на якому були прізвище та адреса господарів.

 

 Глава 8. Розмова з директором

 

Вдома у господарів Милка та Поліглота задзвонив телефон. Трубку взяла Анжела.

        - Я вас слухаю, - сказала вона.

 

        - Це директор цирку «Таланти звірів». Ваші тварини мають чудові таланти!

 

        - Мої тварини?! Але, здається, в них немає ніяких особливих талантів.

 

        - Ну що ви! До мене приходили ваш котик, ваш песик та ваш гриф і показали мені свої таланти.

 

        - Але мої котик і песик були вдома, і в мене немає грифа!

 

        - Ну як же! Кіт такий сірий, собака породи бульдог, а гриф чомусь був без одного ока.

 

        - А, це, мабуть мої колишні тварини були, - догадалася Анжела.

 

        - Вони показали дуже гарні таланти і я планую показати їх у нашому цирку.

 

        - А коли перша вистава?

 

        - Плануємо на наступному тижні.

 

        - Добре.

 

На цьому розмова завершилася.

 

Глава 9. Виступ у цирку

 

Це був видатний вечір! В цирку «Таланти тварин» зібрався натовп людей. Вони дивилися на різних тварин: і на ігуану, яка могла крутитися на своєму хвості, і на лева з голосом як у артиста, і на собаку, що вміла виконувати безліч команд, і на мишку, що могла відрізняти отруєний та неотруєний сир. І раптом директорка вийшла і сказала:

        - А зараз виступають тварини місіс Анжели. В неї є кіт, собака і гриф. Першим свої таланти покаже собака.

 

Всі побачили Милка, який поважно пройшовся, встав посередині арени, і раптом підстрибнув, перекинувся в повітрі, приземлився на задні лапи, а потім встав на передні. Його вистав був завершений бурхливими оплесками.

        - Тепер виступає котик!

 

Полгілот вийшов і встав на вуха. Його виступ також супроводжувався оплесками.

        - А тепер гриф!

 

Гриф вийшов і зав’язав свою шию у бантик, потім у вузлик, потім перекрутив як змію, засунув шию за ноги та висунув. Глядачі реготали так, що ледве з місць не попадали, а в кінці виступу голосно аплодували.

 

Потім на арену вийшли всі тварини і зробили загальний уклін. Після цього господарі позабирали своїх тварин. Директорка вручила кожному господарю грошову нагороду за їх тварин.

 

Зараз Поліглот, Милок і гриф знову живуть у місіс Анжели. Правда, вони не дуже ладнають зі Сходом та Заходом, але у них все добре і немає про що турбуватися.

 

Так щасливо завершується ця історія.