Веремійчик Яна

 Бумеранг добра

Одного зимового дня Марійка поверталася зі школи додому. Настрій був чудовий: сьогодні останній день навчання, попереду веселі зимові канікули, оцінки в табелі відмінні, починаються улюблені свята та ще на новорічному святі їй подарували бумеранг. Хоч дівчинка не зовсім зрозуміла, чому саме отримала такий подарунок вона, а не хтось із хлопчиків, але все одно була задоволена. Йшла і кидала це дерев’яне диво, яке щоразу поверталося до неї. Щоправда одне псувало настрій – погода. Ось вона була зовсім не новорічна й не зимова. З неба накрапав дощ, воно було затягнуте хмарами і здавалося, що ось-ось розпочнеться злива.

Не встигла Марійка про це подумати, як з неба полилась вода. Уже біля свого будинку вона побачила коробку і хотіла дорогою викинути її у смітник. Дівчинка взяла сміття і її вухо ледь вловило якийсь незрозумілий звук. Вона розкрила знахідку і всередині побачила малого рудого котика, який, здавалося, уже й не нявкав, а лише тихенько відкривав ротика. Марійка швиденько заховала знахідку під курточку, а коробку все ж таки викинула: навіщо забруднювати подвір’я? Вдома дівчинка першим ділом відігріла й відмила брудну знахідку. Котик був уже й не таким страшним, як здалося Марійці спочатку. Руденький, а на лапках ніби одягнені білі шкарпеточки і ще невеличкий світлий галстучок оперізував шийку. Кіт мав вигляд інтелігента, щоправда надто худого.

       - Як же ж тебе назвати? – запитала дівчинка

І раптом вигукнула:

       - Рудиком. Звичайно, Рудиком. Це ім’я тобі дуже пасує

Коли батьки повернулися додому, Рудик уже ознайомився з будинком, у якому жила Марійка.

       - Знайомтеся. Це новий член нашої родини. Його звуть Рудик.

       - Дуже приємно, Рудику, - серйозно відповів тато і уже жартома потис лапку маленькому.

       - Я мама, - також серйозно сказала мама. – Ласкаво просимо до нашої сім’ї, - і лагідно погладила котика.

       - Завтра у нас вихідний, тому я пропоную піти до ветеринара й показати твою, Марійко, знахідку лікарю. Нехай він огляне Рудика й видасть йому паспорт.

       - Паспорт для кота? – здивувалась дівчинка.

       - Авжеж. Кожен повинен мати свій паспорт. Щоправда котячий документ трохи відрізняється від людського, бо в нього заносять дані не лише про тваринку, а й про щеплення та огляди її у лікаря. А після прийому підемо в зоомагазин і придбаємо все, що необхідно малюку.

       - Ура! – вигукнула Марійка і їй здалося, що на маленькій рудій мордочці вона теж побачила усмішку.

Наступний день був насичений подіями. Марійка разом з батьками виконали все, про що напередодні говорив тато, але найголовнішим було те, що вони весело провели час. Вдома Марійка розпаковувала покупки Рудика, шукала місце для відпочинку та харчування і все показувала своєму улюбленцю. Котик дуже швидко звик до сім’ї. Він не лише виглядав інтелігентно, але й, справді, був таким. За Марійкою ходив слідом і весь час, коли дівчинки не було вдома (адже вона ходила на прогулянки з друзями), Рудик сидів біля вікна, виглядаючи свою господиню.

Одного вечора Марійка знайшла історію, у якій ішлося про те, що всі дії повертаються бумерангом до людини.

       - Ось бачиш, Рудику, все повертається до нас, так само, як і мій бумеранг. Якщо ми побажаємо зла комусь, то повернеться зло, а якщо добра, то – добро. Ми будемо з тобою бажати всім лише добра. Зла у світі й так вистачає.

Так у дружбі й росли Марійка і котик. Рудик з часом став великим і гарним, але так само любив свою господиню. Марійка теж виросла, закінчила школу й стала ветеринаром. Їй подобалося допомагати беззахисним тваринам. Вона відкрила притулок для котів і всім, хто хотів знайти собі друга, роздавала кошенят. Згодом Марійка вийшла заміж, але Рудик залишився їй вірним другом. Кіт бачив, що господиня змінилася. Вона часто ходила засмучена й вечорами тихенько плакала.

Знову прийшла зима. Падав сніг. Вечір був тихим і казковим. Рудик з Марійкою сиділи біля вікна й дивилися, як діти разом з батьками грали в сніжки, ліпили сніговиків. Марійка видавалася засмученою більше ніж завжди. Рудик не міг зрозуміти причину її смутку. І тут господиня сказала, ніби сама до себе:

       - А я, Рудику, ніколи не зможу відчути теплоти дитячої руки, ніколи не зможу зіграти зі своєю донечкою в сніжки. Так мені сказав лікар.

І сльози знову покотилися по щоці дівчини.

«Так ось чому Марійка така завжди сумна. Вона хоче собі маленьку дівчинку. Правильно, я ж кіт і не вмію ліпити сніжки, - думав Рудик. – Потрібно допомогти Марійці. Вона колись читала про бумеранг добра. Підібравши мене малим, Марійка кинула бумеранг, отже час його повернути.»

Наступного дня Рудик зник. Марійка обійшла всі подвір’я, заглянула в кожну шпаринку, але так і не знайшла свого улюбленця.

А Рудик тим часом чимчикував вулицями міста. Йому терміново потрібно було знайти маленьку дівчинку, яка вміє ліпити сніговиків і грати в сніжки. Та, на жаль, усі, кого він зустрічав, були з батьками. Рудик геть вибився із сил. Він вийшов за місто, починалася снігова буря. Кіт дуже змерз, аж раптом він побачив вогник. Зібравши усі сили, Рудик побрів до нього. Під дверима голосно нявкнув. Він навіть не сподівався на те, що вони так швидко відчиняться. На порозі стояла маленька дівчинка. Побачивши змученого кота, вона взяла його на руки й занесла до будинку. Нагодувала теплим молочком і поклала спати до себе. На ранок Рудик почув пронизливий крик. Дівчинка швидко схопилася й побігла на кухню. Там кричала якась товста жінка.

       - Що це? Хто випив моє молоко?

       - Тітонько, ваше молоко ніхто не випив. Ось воно,- тихенько промовила дівчинка. – Я лише крихту налила котикові, який вчора прибився до нашого будинку.

       - Котикові? Я тебе годую, останні гроші віддаю на твоє утримання, а ти приводиш в дім якихось приблудних котів. Забирайся геть з мого будинку разом зі своїм котом.

       - Але куди ж я піду? На вулиці холодно, батьків у мене нема.

       - Мене це не обходить, - озвалася жінка й виштовхала дівчинку на вулицю.

       - І що ж нам робити? – звернулась чи то до себе чи то до Рудика маленька.

Але Рудик знав, що їм робити. Він зубами вчепився в сукню дівчинки й легенько смикнув, запрошуючи йти з ним. Дівчинка послухалась. Двоє диваків крокували вулицями міста. І всі, хто бачив дивну картину, злегка посміхалися. Сьогодні ж переддень Різдва, і хто знає, яке диво чекає на цих двох.

Нарешті ввечері Рудик з дівчинкою дісталися будинку Марійки. Вона за звичкою сиділа біля вікна. Спочатку дівчина побачила, як її улюбленець повертає із-за рогу. Навіть не одягнувшись, Марійка вибігла на вулицю, за нею вибіг і чоловік. Коли ж вони угледіли поряд з котом дівчинку, були дуже здивовані. А коли дізналися історію маленької, то зрозуміли, що Рудик знайшов їм донечку. Маленьке диво, з яким можна було грати в сніжки, ліпити сніговиків і просто гуляти містом, взявшись за руки.

А Рудик тихенько спав у своєму ліжку й нишком посміхався. Адже бумеранг добра повернувся до його улюбленої господині.