Кудринецька Анастасія

 Як діди і батьки наші робили,

 

так і ми будемо

   

Мабуть, немає такої людини в цілому світі, яка б не знала значення слова «сімя».

 

І як могутня ріка набирається сили з маленьких джерел, так і наша Україна складається з малих та великих сімей, утворюючи велику державу. Щоб наша велика родина була щасливою і красивою, ми маємо шанувати і любити свою сімю, не забувати про своїх пращурів, їх життя і настанови для нас.

 

Слухаючи розповіді своїх батьків про моїх дідусів і бабусь, мені захотілося дослідити свій родовід. Я намалювала родинне дерево, де корені - це мої пращури, які жили сто років тому, стовбур дерева - це мої дідусі і бабусі, які живуть зараз, гілки –це мої батьки, а листочки на дереві –це я.

 

Тепер я хочу розповісти про свою родину.

 

Всі мої предки - українці, вони жили і працювали на рідній землі. Жилося їм не дуже солодко, вони пережили голод , війну, піднімали цілину. Дуже тяжко працювали, щоб краще жилося, щоб я, їх правнучка, ними пишалася. Мої дідусі і бабусі - чудові. Прожили довге життя, збагатились мудрістю. Вони щедро діляться свій досвідом і умінням з нами, їхніми нащадками.

 

Моя сім’я для мене дуже важлива. Найголовніші люди у житті - це мої батьки, які подарували мені найцінніший дарунок – життя.

 

І тому я хочу розказати більше про маму і тата.

 

Неосяжне слово МАМА… Ніхто не може існувати без матері, а для мене мама - це все життя. Тільки мама може заспокоїти свою дитину лагідним поглядом, подарувати надію у важкі хвилини. Моя мама - це джерело ніжності і любові, яку мені дарує щохвилини. Співчуває, коли мені погано, коли я хворію – хвилюється за мене. Тільки мама може пробачити всяку провину своїй рідній дитині і любити її за будь- яких обставин.

 

Мамо, мамо, вічна і кохана… Я дуже люблю свою матінку і хочу для своїх дітей бути такою ж мамою.

 

Але не була б мама мамою , якби не мій тато. Він докладає багато зусиль, щоб я і мама були щасливими, жили в затишку і достатку. Його я дуже сильно люблю, він - моя опора, підтримка і захист. Мудрі люди кажуть, що стати батьками легко, а бути справжніми батьками - важко. Мої батьки - справжні:

 

дали життя, оберігають і навчають.

 

Вивчаючи свій родовід, не можу не розказати про традиції, які передаються в нас з покоління в покоління.

 

Ми не можемо уявити зараз Різдво без куті, а Великдень - без писанок і паски. Для моєї сім’ї ці свята дуже важливі. Мама, як і бабуся і прабабуся, завжди готується до цих свят особливо ретельно. На Різдво на столі в нас завжди є дванадцять страв, кутя. На покутті велично стоїть дідух. Перед вечерею ми, тримаючись за руки, дякуємо Богу за все і читаємо молитву.

 

До Великодня мама пече паску. Вона каже, що головне - місити тісто з добрими думками і гарним настроєм , як вчила її бабуся. А от крашанки ми робимо разом, і це також наша сімейна традиція.

 

Кожне покоління має свої звичаї і традиції. Моя сім’я дуже любить свято, яке для нас особливе, Новий рік. Ми разом прикрашаємо ялинку, готуємо подарунки один для одного і, найголовніше, - бажаємо один одному всього найкращого. А ще у нас є така традиція – допомагати тим, хто бідніше живе. Всі мої святкові сукні, з яких я швидко виростала, новорічні костюми мама, працюючи в сільському дитячому садочку, роздавала діткам з багатодітних сімей.

 

На мою думку, ми всі повинні вивчати свій родовід ,бо, знаючи своїх пращурів, ми продовжуємо традиції свого народу, примножуємо любов до своєї землі, до природи, людей, вчимося творити добро, примножувати добру славу свого роду.

 

До свого роду – хоч через вогонь і воду.

 

Якщо не знати минулого, неможливо зрозуміти мету майбутнього.