Лазаренко Ірина

Пригоди Валі в Нудьгувалії
Оповідання



1. Несподіване знайомство


       Наша історія почалася одного літнього дня. Десятирічна дівчинка Валя, як завжди, гралася з подругами.

        Через декілька  тижнів всі роз’їхалися. Валі стало нудно. Вона сиділа біля вікна і раптом  почула  якийсь шурхіт під ліжком.   
Дівчинка заглянула  туди . Раптом її засмоктало в портал.

       - А де це я? – сама до себе озвалася Валя.
       - Мяу!  Ти –  в Нудьгувалії, - почувся чийсь голос. –Ой,  пробач,  я забув представитись.  Мене звуть – кіт Чух.

       Перед собою Валя побачила галявину, освітлену сонцем, в дивному лісі. На галявині муркотів і лащився до неї рудий кіт середнього розміру. 

       - А як мені повернутися додому? – здивувалася вголос дівчинка.
       - Тобі потрібно на другий кінець країни,  там ти знайдеш портал і зможеш полетіти назад, - муркотів далі кіт Чух.
       - А ти допоможеш мені ? – запитала Валя.
       - Звісно, так.
       - І мене звати – Валя, - представилась школярка і подумала,що треба вибиратись звідси. Може, взяти цього рудого дивака з собою?

 2. Столиця Нудьгувалії.

       - Ну,  пішли. - сказав кіт.

        Вони вирушили в столицю Нудьгувалії –   Позіхання- сіті. За словами кота Чуха, через це місто треба було пройти, щоб знайти заповітне місце порталу.


          Валя з Чухом дуже довго йшли через  ріки, ліси, і через  поля.  Надвечір подорожні все-таки  дістались до столиці. А там було так гарно і так весело. То тут, то там виднілись парки атракціонів, вагончики з морозивом, в центрі – великий зоопарк.  Однак всі люди, які зустрічались на їхньому шляху, були дуже сумні.
 
         - Чому тут такі сумні жителі? Ти часом не знаєш, Чух? – поцікавилась Валя.
Королева забрала в нас школу і  книжки, і ми хочемо вчитись, а нам не дають – скрушно зітхнув кіт і облизав свою лапку.
Так давай ми підемо і повернемо книжки. Треба перемогти королеву. – запропонувала Валя.



         - Так,  давай це зробимо, - погодився Чух.

3. Замок королеви.

        Дівчинка Валя з великим рудим котом пішли до  замку королеви. Чух підставив Валі свої кігтясті лапи. «Давай сюди!» - показав він на велике вікно, де були відігнуті грати на першому поверсі.

        Валя злякалася: «Я нізащо туди не пролізу!» Але часу на роздуми не було. Кіт одним стрибком вже опинився всередині замку.
В центрі великої зали на височенному троні сиділа Королева. Її червона сукня переливалася блискітками, а на шиї теліпався медальйон із кролячої лапки. На голові у Королеви сиве волосся, вкладене в високу зачіску, притримувало корону з кісток і маленьких черепів. В очах кожного такого маленького черепа зблискував страшним сяйвом невеликий смарагд.

    Королева зустрілася поглядом із прибульцями:

       - Ха-ха ха! – вибухнула вона грізним сміхом. -  Ви ніколи не повернете книжки.
       - А ось і  повернемо, - вперто промовила Валя.
       - Охорона! – заволала Королева пискливим голосом.
       - А-а-а! – Валя добряче крикнула.
        - Треба тікати, - спокійно озвався  Чух, і вони чкурнули до виходу.



       Втікачі дременули геть і через тунель, який складався з безлічі арок, потрапили до розкішного саду. По периметру виднілися охоронці, які жваво щось обговорювали. Найтовстіший вусань раптом повернувся прямо до них, наче тільки й чекав, поки вони добіжать, і сказав:

       - Відступаєм, малята!

        Всі охоронці були одягнуті в лицарські обладунки, що достатньо б ускладнило їх погоню за двома прудкими втікачами. Валя і Чух перемигнулися.
Коли охоронець вже розставив руки, щоб їх спіймати, а його друзі посміювалися збоку, Валя і Чух прошмигнули прямо в нього між ногами і через дірку в паркані вигулькнули з іншого боку огорожі, яка оточувала сад.

       - У-у-ух, пронесло, - видихнув кіт.
       - Де ми переночуємо ? – захвилювалася Валя.   
       - Ми збудуємо намет  з листя.
       - Ні, я не хочу, - запротестувала дівчинка.
       - Ну,  добре,  давай знайдемо інший варіант. – сказав Чух.
       - А у тебе є  тут поблизу знайомі? – запитала Валя.
       - Так, собака Піт живе на наступній вулиці.
       - Так  чого ми чекаємо? Пішли! – наполягла Валя
       - Добре йдемо, - погодився кіт.

4. Ночівля

          Загублена дівчинка Валя і рудий кіт Чух почувалися вкрай виснаженими від своїх пригод. Тому вони вирішили, що де-де, а в Піта, зможуть перепочити. Коли величезний синій пес відкрив їм двері, то одразу насторожено спитав:

       - О-о-о!  Чух, привіт  це хто з тобою?

        Двері відкрилися тільки наполовину. І між простором кімнати затишного Пітового дому і ними – пес Піт поставив свою лапу, щоб не зразу впустити непроханих гостей.

       - А, це -  Валя. Вона помилково сюди потрапила,  і нам немає де переночувати. Будь ласка, допоможи. По нас і охоронці з замку Королеви можуть прийти в будь-яку хвилину.
       - Я вам з радістю виділю кімнату, – розтягнувся у посмішці Піт, - йдіть за мною.


     І він показав їм кімнату, де Валя з Чухом повинні були заночувати. Всі були такі потомлені, що вклалися спати. І тут же поснули.

5.  Повернення школи

         З самого ранку, поки Піт порався на кухні,  Валя і Чух малювали і креслили план, як повернути школу. Вони вирішили спочатку пробратися в замок Королеви, знайти чарівну паличку. А вже потім – повернути школу, книжки і нормальне життя.

        Спочатку все йшло добре.  Вони пробралися в замок королеви. І навіть знайшли чарівну паличку під скляним ковпаком в тунелі, який вчора пробігали. Проте як тільки Валя смикнула скляну кришку, жахливо запищала сигналізація.

         «Тікаймо!» - смикнув її Чух. І якраз вчасно вони присіли за однією з колон. А тим часом повз них пронеслися охоронці в своїх громіздких обладунках. Валя так і приснула сміхом, але вчасно затиснула собі рота рукою.

    «Ну все, пішли», - пошепки сказав Чух прямо Валі на вухо. Аж стало лоскотно. Дівчинка міцно стискала рукою чарівну паличку.
Рятівники зайшли до просторої королівської спальні. Королева сиділа на широченному ліжку із сотнею подушок і  шаруділа ногою по підлозі, шукаючи другого свого хатнього капця. Вона здивовано вигнула брову, дивлячись прямо на Валю.

       - Ми прийшли, щоб повернути дітям  школу, - з порогу вигукнула Валя.
       - І як ви це зробите? – крикнула на них Королева.
       - А ось так!

         Чарівна паличка у Валиній руці почала вигравати різними кольорами – то блакитним, то рожевим, то бузковим. Коли колір зупинився на жовтому, дівчинка піднесла чарівну паличку  перед собою, спрямувала на Королеву. І раз -  перетворила королеву на жабу. Справжню, зелену, велику і таку, що квакає.

         Школа повернулася, книгарні відкрилися, і всі були щасливі. А Валя і Чух вирушили в зворотній напрямок. Адже потрібно було ще доставити Валю додому.



        Хоч мандрівка була і далека, друзі раділи по дорозі. Вони розповідали цікаві історії та смішили один одного. Нарешті на горизонті замайоріло маленьке містечко, де Валя повинна була повернутися додому.

        - Стій, я хочу піти з тобою, - сказав зворушливо кіт. Він так благально подивився на Валю, що дівчинка не знала, що й відповісти.
        - Але Чух. Ти повинен лишитися тут. Це твій дім, ти все тут знаєш. Крім того, в реальному світі – коти не розмовляють. Немає всяких чарівних штук. І коли ми повернемось, напевне, моя мама скаже, що тобі треба зробити вакцинацію.
        - Ну будь ласка. Не проганяй мене. Не хочу я чарівних штук. І буду мовчати. Що таке мовчання в порівнянні з справжньою дружбою? – кіт опустив очі. І Валя підозрювала, що він може розплакатися.
       - Добре. Я теж не хочу тебе втрачати. 

        І тільки-но Валя це сказала, як тут же відрився портал, схожий на чорний вир. Чух і Валя міцно трималися за руки і стрибнули прямо в цю дірку.
Коли дівчинка розплющила очі, то вона була вже в своїй кімнаті, в себе вдома, а біля неї сидів кіт. Ура! У мене вийшло!!! Я повернулася додому.

       - Що скажеш, Чух? – запитала Валя.

Кіт тільки задоволено мружився.

Ось так закінчилася Валина мандрівка в Нудьгувалію.