Гончаренко Катерина

  НОВОРІЧНУ НІЧ

 

В дному дрімучому лісі жив дуже багатий їжачок на ймення Віллі. У нього були дружина Квіточка і двоє діточок: дівчинка Колючка і хлопчик Миколка. Усі вони були дуже пихаті.

 

Наближалися Новорічні свята. Діти їжаченята були дуже раді, бо ось-ось настане 31 грудня - свято Нового Року, а там – новорічна ялинка, Дід Мороз та Снігуронька, купа подарунків, одним словом - Свято! Вони чекали його з нетерпінням та пихатий батько заборонив їм святкувати такі дурнуваті свята.

 

У новорічну ніч Віллі приснився його тато, який сказав:

       - Готуйся синочку, до тебе завітають три гості, які навчать тебе поважати не тільки себе, а й інших тварин.

 

Віллі вві сні не звернув на це уваги, лише перевернувся на другий бік і солодко заснув. Але згодом його розбудив якийсь крихітний дух, схожий на півня.

       - Ти-ти хто? - ледве спитав Віллі.

 

       - Я - дух минулого Нового Року, - відповів він. А ти хто?

 

       - Я - їжачок Віллі! Начальник лісу! – зістрибнув з ліжка їжачок.

 

       - Я прийшов до тебе щоб…!

 

       - Ага, знаю, знаю…, - перебив його Віллі,- щоб навчити мене поважати інших! Але я не розумію чому? Я ж усіх поважаю?!

 

Півень спочатку подивився здивовано, а потім повчально сказав:

 

       - Так, справа буде нелегка.

 

       - А як ти мене будеш учити? – поцікавився їжачок.

 

       - Ось так!

 

І вони перемістилися в хатину.

       - Я знаю де ми! - вигукнув Віллі, - це мій офіс, тут я працюю.

 

       - Так, ми тут, – сказав дух.

 

       - Але навіщо?

 

       - Щоб ти побачив яку велику помилку зробив, – відповів дух-Півень.

 

       - І яку це помилку я міг зробити? – образливо запитав Віллі.

 

       - Таку. Ти пам’ятаєш лисичку Варварку?

 

       - Пам’ятаю і що з того?

 

       - А те, що вона за дім заплатила, а ти забув і вимагав від неї грошей!

 

       - Ну, то що тепер?

 

        - А те, що її сім’я тепер під кущем голодна сидить.

 

       - Що справді? Оце у тебе жарти! Ха – ха!

 

       - Це не жарт! – підтвердив Півень, – ось подивись у вікно.

 

       - О-о-у! Та їм, мабуть, там холодно? – злякався їжачок.

 

        - Так!

 

        - І як тепер це все виправити?

 

       - Потрібно вибачитися перед Варваркою і її сім’єю та віддати їхню хатину, – сказав упевнено дух.

 

Віллі все дивився й дивився у вікно. Йому було так жаль, що він, навіть, пустив сльозу. Але коли хотів спитати у духа як вибачитись, то його вже не було. Віллі попрямував до своєї кімнати, щоб усе обдумати. Вражений новою зустріччю та переповнений роздумами, він згодом заснув. І знову під час сну їжачка розбудив дух. Але Віллі вже не злякався його, а спокійно запитав:

       - Ти ще один дух і теж будеш мене чогось навчати?

 

       - Ти все вірно зрозумів. Я дух теперішнього Нового Року - дух Собаки!

 

 

І цей дух так само перемістив їжачка у його офіс.

       - Ми знову у моєму офісі? - здивовано запитав Віллі.

 

       - Так! Знову у твоєму офісі. Ти зробив ще одну помилку,- відповів дух.

 

       - Ще одну? Що за помилка?

 

       - Пам’ятаєш той день…., – дух почав навіювати марення Віллі, - коли маленькі білочки збирали гроші на корм собакам з притулку для тварин.

 

       - А…? Так, справді вони заходили до мене.

 

       - А ти їм гроші дав?

 

        - Ну, звичайно…. Ні!,- обурився їжачок.

 

       - Оце і є твоя помилка!

 

       - Що? Оце і є помилка?

 

       - Так! – підтвердив дух. Чому ти їм не дав грошей? У тебе ж їх багато?

 

       - Я їм один раз дав, але потім вони стали приходить частіше, і мені це набридло.

 

       - А скільки ж ти їм дав? – поцікавилася Собачка.

 

       - Ну, я точно не пам’ятаю… але приблизно гривень 20, – зізнався їжачок.

 

       - Віллі, тобі не соромно. Та в тебе ж купа грошей!!! Хіба тобі жаль якихось папірців отим голодним, безпритульним тваринам?

 

        - Що, мало!? – запанікував їжачок.

 

        - Звичайно мало. Якби ж їх у тебе не було…. Ех, ти…

 

        - То скільки ж їм потрібно дати?

 

        - Дай стільки, скільки тобі не жаль на добру справу.

 

 

       - Так зараз же надворі глибока ніч! І як це тепер виправити?

 

       - Як? Це ж легко. Переведи кошти на їхній рахунок та й спи собі далі. Віллі, даю тобі час все виправити, бо скоро до тебе прийде третій гість!

 

 

Їжачок все так і зробив як порадив йому другий дух. Як тільки-но Віллі заснув йому знову йому приснився дух.

       - Добрий день Віллі! Я - дух майбутнього Нового Року.

 

       - Це я вже зрозумів. Гм... попереджали. Ну, і яку ще я зробив помилку?

 

Дух взяв його за руку і вони разом перемістились в дитинство Віллі, саме у той день, коли його сім’я святкувала Новий Рік. Їжачок побачив себе маленьким хлопчиком веселим і щасливим. Батьки на свято запросили усіх його друзів. В оселі лунав щирий дитячий сміх, усі тішились новорічним подарункам…

 

Але раптом веселощі зникли, перетворившись у сірий колір, де вже не було ні батьків, ні друзів.

       - Знай, Віллі, через скупість ти залишився сам без батьків і друзів! Ти обрав такий самотній шлях не лише для себе, а й для своїх діточок. Віллі, ти втратив найцінніше!

       - Так, ти мене розчулив, - говорив, схлипуючи, Віллі. Я зрозумів як сильно я помилявся. Обіцяю виправитись!

 

Дух зник, а їжачок, змучений нічними польотами, міцно заснув.

 

Настав ранок, Віллі прокинувся у гарному настрої. Він був налаштований на зміни. Найперше - він зателефонував батькам і друзям, привітав усіх з Новим роком та запросив усіх до себе на святкову вечерю. Далі попрямував вибачатись перед лисичкою Варваркою. Віллі вирішив придбати для неї новий великий дім, а її малятам подарував багато подарунків. Потім попрямував до білочок, які збирали гроші для бідних тварин, і віддав їм чек з чималою сумою грошей.

 

Усі були вражені такою щедрістю Віллі. А він ще довго гуляв вулицями, усміхаючись перехожим.

 

Увечері, коли зібрались усі за великим столом, Віллі перед усіма вибачився і пообіцяв, що так більше себе вести не буде, що тепер усі можуть звертатися до нього по допомогу і він обов’язково відгукнеться на чужу біду.

 

Тепер Віллі почав навчати своїх дітей щедрості.

       - Як це добре коли тебе усі люблять і поважають, – сказав Віллі, сидячи у себе в офісі. На роботі справи у нього пішли ще краще, а до них у гості все частіше почали заходити вдячні звірі.

 

Усі були щасливі, а особливо діти-їжаченята, адже завдяки доброті та щедрості батька, вони пізнали справжнє новорічне свято (до речі, і не одне) у колі родичів та друзів, як то було в дитинстві їхнього тата Віллі.