Чаркіна Любов

 Горобчик

 

Горобчик зявився на світ під стріхою хати і здивовано запищав.

Нічого не було видно. Лише трішечки мерехтів промінь світла. Горобчик злякався цього світла, ще сильніше притулився до м’якої мами. Вона накрила його своїм крильцем, ніби теплим одіяльцем, і він задрімав.

 Десь ішов дощ, краплини падали одна за одною, а йому було тепло і затишно. Іноді від просипався і йому здавалося, що мама стукає клювиком по скарлупці яєчка. Вона так стукала перед тим, як випустити його зовні.

 Горобчик проснувся від того, що йому стало холодно. Він поворухнувся і почув, як кругом нього возяться і пищать голенькі горобчики, яких мама теж виклювала із скорлупки, але самої мами не було.

 Вона полетіла шукати їжу для своїх малюків, адже кожного треба нагодувати.

 

Вранішнє сонечко

 

Зійшло на небі ранкове сонечко і розсипало свої сонячні промінчики по деревам, хаткам, травичці, квіточкам. Розбудило землю.

 Проснувся в гнізді жайворонок, затріпотів крильцями і піднявся високо в небо, заспівав свою чарівну пісеньку: « Яке свіже повітря! Як гарно навколо!»

 Потрапив промі нчик і на півника. Замахав крилами півник, злетів на огорожу і радісно закричав : « Ранок настав! Просинайтеся!».

 Замичала корівка «Му – му! У мене молочко! Тепленьке, смачненьке!».

 Розбудив промінчик маленьку дівчинку. Ласкаво та грайливо пробіг по її милому личку: « Підіймайся! Час до школи!».