Примова Анастасія

 Дуже міцна дружба

 Мері і Кіра дружили з самого дитинства. Вони разом гралися, гуляли по парку, навіть пішли в один клас і на однакові секції – тільки щоб бути завжди разом. У цих дівчат була дуже гарна і міцна дружба!

 Одного дня ніщо не передбачало біди… Діти мирно гралися на майданчику. Серед них були подружки – Мері і Кіра. Вони лазили на турніках, аж поки не опинилися на самому вершечку. Виявилось, що перебувати зверху над всіма надзвичайно цікаво! Дівчатка бачили всіх дітей, які гралися на майданчику. Вони роздивлялися, хто і що робить, де, як і з ким грає. «Он Михасик скочується з гірки» - каже Кіра. «А Маринка катається на гойдалці» - підхватила Мері. І так вони розповідали про кожного з дітей на майданчику. Ім це дуже подобалося!

 Аж ось Кіра побачила дівчинку, яка гралася дуже далеко від них. Вона хотіла встигнути першою розповісти про неї подружці. Кіра нахилилася нижче, щоб краще розгледіти дівчинку, і раптом, не втримавшись, впала з висоти.

 Мері миттєво спустилася на землю допомогти своїй необачливій подрузі. З лиця Кіри скатувалися гірки сльози, і Мері відчула як пекуче защеміло їй серце, так їй стало шкода Кіру. Рятувальниця зрозуміла, що не зможе власноруч допомогти хворій і відразу викликала швидку. Кіру забрали…

 Ось вже третій день минає, а подруги не видно. Мері здавалися дні без Кіри, як страшний тягучий сон, від якого неможливо прокинутися. Вони були такі сумні: без радості і щастя, тепла, звичних, таких веселих і важливих справ.

 Через кілька днів до Мері хтось подзвонив у двері. Вона саме чекала з роботи маму, тому швиденько відчинила. Не тямлячись від радості і подиву, хазяйка обняла гостю. Це була Кіра! В неї був гіпс на нозі, тому вона не могла нормально ходити. Та Кіра сказала, що через пару тижнів його вже можна буде зняти. Вдома у Мері подружки почали наперебій ділитися своїми переживаннями. Кіра жалілася, як сумно їй було в лікарні:

 - Знаєш, Мері, мені було так страшно: що зі мною зроблять, чи зможу я ходити, в яку палату мене покладуть, чи не злі будуть в мене сусідки по палаті, чи важкі травми в них будуть, чи повернуся я врешті решт додому, чи залишуся там назавжди…

 За два тижні Кірі зняли гіпс, і подружки знову змогли зустритися на майданчику. Вони помітили, що діти так само граються і веселяться, нібито й не сталося тієї страшної події. Але в них у пам’яті назавжди закарбувалося, які наслідки може мати необережність на висоті. Тому й вони самі були більш обережними, і іншим дітям розповідали, що гратися треба безпечно.