Ковалишина Софія

 Чарівний сон

 

      Я Софі. Я дуже люблю читати книжки, а ще більше ... Аааааах. Як же я люблю спати і бачити солодкі і пригодницькі сни. Одного разу читаючи нову цікавеньку книжку, я заснула і тут почалося...

       Гарний, солодкий сон завітав до мене... у вісні до мене залетіла фея. Я уважно її роздивилася і ... упізнала фею з моєї нової книжки, яку нещодавно я почала читати. Так це вона? Вона підлетіла до мене взяла за пальчик і кудись потягла швидко-швидко. Я слухняно пішла за нею з цікавістю, а точніше полетіла. За долі секунд ми опинились біля великої гори, а в ній була не велика прорва. Це виявилась печера. Печера була кольорова з рожевими озерцями, я вирішила спробувати їх на смак. М-м-м-м-м-м! Як смачно - це ж полуничне варення! Моє улюблене! Але фея наполегливо тягнула мене далі, не даючи насолодитись усім навколо і навіть почала розмовляти зі мною:

 - Привіт! Софі, я хочу показати тобі одне дивовижне місце, але треба поспішати, бо часу обмаль. Доречи,я Сильванія.

 - Звідки ти знаєш моє ім'я? - запитала я.

 - Це ж легко! Ти читаєш книжку про мене і тому між нами з'явився зв'язок. Коли людина бере книгу в руки, герої починають оживати - рухатися і розмовляти - сказала вона - іноді героям навіть дозволяють прийти у сон людини, яка тебе оживила, от як мені.

 - А хто дозволяє?- зацікавлено запитала я.

 - Як хто? Найстарша і найвеличніша , найголовніша фея!- засміялася вона.

 - А чому вона головна фея? І як її звати?

 - Ти читала книгу про "Пітер Пен та Венді"? Ні? Тоді обов'язково прочитай! Так от там є фея Дінь-Дінь, це вона головна фея, бо є найстарша і наймудріша з усіх. Ми читали цей не повторно цікавий твір на щотижневих зборах "КПФ", тобто "Книги про фей". Ця книга є історією нашої королеви. Головна фея навчає нас щоб ми багато читали, по-перше, тому що це цікаво і корисно, а по-друге, життя книжкових героїв поновлюється, вони стають здоровішими і безсмертними... - от так розмовляючи й не помітно як, ми пройшли всю печеру і потрапили до не звичайного лісу. У якого замість листячка на деревах були просто голі гілочки, але покриті не звичайним інеєм і блискітками: червоними, синіми, білими, жовтими.

 - Як тут гарно - вихопилось у мене.

 - Так, я також полюбляю це місце. Це ліс "Віри у фей", коли дитина вірить у нас її дерево виблискує і сміється, а коли дитина перестає вірити у фей, дерево починає чорніти. - І вона показала на чорне дерево, під яким була табличка з написом : "СЕМ". І я загадала свого дорослого друга Сема, який сміявся з мене,що я вірю у фей. Було видно, що Сильванія майже не плакала, але трішки засумувала. Я вирішила спитати про інше:

 - А моє дерево тут є?

- Звичайно ж - вмить зрадівши мовила вона і показала пальцем на моє дерево, яке було повністю обсипане сріблистими блискітками, які так гарно виблискували на сонці. А головне воно сміялося, так як я коли почула свій перший анекдот. Цей сміх був щирим, чистим, від самісінької душі. І на моїм обличчі почала з'являтися посмішка, таке приємне відчуття до мене зазирнуло. Мої роздуми перебила Сильванія, потягнувши мене далі.

 Коли ми вийшли з лісу я побачила неймовірно гарне місто. Безліч будиночків , у яких замість даху були квіти, біля кожного росла рожева троянда. Я спитала у нової подруги:

 - А як називається це чудове місце? Чому тут скрізь троянди?

 - Троянда - це символ фей, а ще це не місце, це наша країна фей і усіх книжкових героїв. І зветься вона - Книголюбляндія.

 Ми підійшли до великої книги, це був пам'ятник "Книзі матері". Біля неї було багато казкових героїв: Колобок, Буратіно, тато Карло, П'єро, Мальвіна, Артемон, Білосніжка, Велетні, гноми, Царівна-жаба та багато інших казкових героїв. Я з цікавістю розглядала їх. Деякі з них мені були знайомі, а деякі ні. Привітавшись з ними Сильванія повела мене далі. Ми звернули за рогом , і я побачила рожевий будиночок з знаком "плюс". Цей плюсик я бачила на халаті лікаря, який мене колись лікував коли я хворіла.

 - Це лікарня - сказала фея - а це - вона тицьнула пальцем на буду собаки - це наш дільничний Гав Гавкітович. Він врятував нашу країну від злодюг, що крали літери з книг - і собака висунув голову оцінюючи мене, потім гордо й поважно гавкнув нам вслід. - це добрий знак!

 На вулиці залунав спів. Та такий гарний спів, що я почала оглядатися навкруги.

 - То бременські музиканти, - скоромовкою мовила Сильванія - нам сюди... Так, ну ось нарешті дійшли. - І вона кивнула головою на велику будівлю з візерунками гарних книг та розумних фраз і улюблених цитат. Це дім головної феї, тут і проводяться щотижневі збори. Тобі дозволили відвідати їх. Уявляєш яка це честь! Сидітимеш зі мною. І ще за пам'ятай три дуже важливих правила:

 1) не розмовляй голосно;

 2) уважно слухай головну фею;

 3) говори в кінці заходу" Дякуємо книго". - продовжувала вона погрозливо махаючи пальцем переді мною. - Ну що запам'ятала? - спитала фея, чекаючи від мене відповіді. Дочекавшись моєї згоди вже лагідніше сказала. - Ну тоді ходімо!

       Ми зайшли у велику простору залу з великими столами, незліченими шафами наповненими книгами, які так хотіли подивитися на присутніх гостей. Одна книга майже не випала з шафи через свою надмірну цікавість. Але її спіймав один присутній, який не чекаючи на таке бешкетування дуже заметушився, з цього приводу розпочався галас. Він затих коли до зали зайшла пишна пані.

 - Напевно це і є головна фея Дінь-дінь, - подумала я , яка ділиться з усіма своєю мудрістю. Обов'язково треба про неї почитати!.

       Вона сіла за стіл і почала виголошувати промову. Вона була така нудна, що деякі навіть позіхали і ловили гав. Пишна пані глянула на них сердито, що винуватцям стало соромно і до кінця промови вони сиділи, як муштровані звірята. А мені дуже сподобалось. Ми читали такий цікавий казковий твір про чарівну фею з країни Ніфляндія. Дуже цікава історія про подорож по всьому світу шукаючи чарівну квітку, яку врятувала всіх жителів від страшного монстра Грюгена, який хотів завоювати країну фей. В кінці разом з феями я сказала "Дякуємо книго" і вийшла з будівлі. Сильванія запитала мене :

 - Ну що сподобалось? - і я ствердно кивнула головою. Сильванія посміхнулась. Їй було приємно. Раптом я зловила її полохливий погляд на годиннику, фея голосно ойкнула:

 - Ой-ой-ой! Ходімо швидше, бо не встигнеш!

 - Куди не встигну?

 - На Веселковий міст.

- Який міст?

- Веселковий.

 Я не помітила як ми опинились біля моста.

 - Фух! Встигли! - захекано вимовила фея і сумно додала - Ну, бувай! Тобі час прокидатися!

 - Навіщо! - ледь не заплакала я.

 - Швидше, бо ніколи не побачиш батьків та рідних! Швидше-швидше - підганяла мене Сильванія.

Я мовчки пішла по місточку. Не оглядаючись, а просто згадуючи, що зі мною трапилось. І... ех... почала прокидатись. Не дуже мені це хотілося, але розкривши очі, переді мною лежала розгорнута книга з портретом моєї нової казкової подруги Сильванії. Вона... Вона по-справжньому підморгнула мені! Не мов би оживши.

- Не вже це був не сон... Цікаво, а Сильванія , ще прийде до мене у вісні - пошепки мовила я. Напевно так ,бо я ще не встигла добре познайомитись з Книголюбляндією.