Заяць Ростислав

Нові пригоди Кота у чоботях


           Пам’ятаєте кота у чоботях? Так, того самого кота, який врятував Сан-Лоренцо, не захотів подивитися на золоті яйця і  допоміг молодшому сину!  Одного разу котові сказали, що в нього є брат-близнюк. О, як прекрасно! А я стільки років почувався самотнім, -подумав наш герой. Йду на його пошуки. Він застрибнув на свого коня і вирушив у дорогу. Скакав-скакав на своєму вірному коні: немало-небагато: три дні і три ночі. Кіт навіть не сподівався, що на нього чекає. Як тільки його кінь побачив посеред поля прекрасну кобилу,  він жорстоко скинув свого господаря посеред поля, а сам на крилах кохання полетів до своєї красуні.


- Ого! Мій кінь мене зрадив? –на мить замислився. Невдовзі кіт підвівся,  обернувся і побачив замок Аладіна. « Там живе мій друзяка Аладін!- зрадів Кіт у чоботях.  У нього  є летючий килим. Треба якнайшвидше до замку добратися.
- Чи є господар удома? – запитує кіт у сторожі. Хто? Аладін?- Ха-ха-ха! Не сміши мої тапочки. Всі знають, що Аладін у Бухаресті на заробітках.
- Як же мені пробратися до замку?- роздумував  кіт, походжаючи по вузенькій доріжці, враз зашпортався та й  упав у бочку, що була під ним. Закричав: а-а-йай! І покотився униз. «О! Це бочка мера Сан-Лоренцо, бо цвяхи тирчать і в спину тиснуть!»- вигукнув кіт. Новоспечений транспорт призупинився з котом біля дому Шрека.  Звісно, це те ж його друзяка, тому зрадів. Коли Шрек побачив  старого друга, то як завжди запропонував зіграти  в шахи.
-  Ти, якими, чорними чи білими?
- О ні, мені потрібна твоя допомога, Шрече. Нема часу на різні ігри.
- Що тобі треба, котику?
 Допомогти потрапити у замок Аладіна. І ще, більше не називай мене котиком.
-Гадаю, ти, Шрече, маєш відволікати охоронців, а я  дістануся в замок і знайду  кімнату з летючими килимами. А коли  скажу букву :«w», то можеш утікати.
- Ні, я тобі не допоможу.
Чому, Шрече?
 -Бо ти не хочеш, щоб я тебе називав котиком.
-Ну гаразд.
- Ура, дякую, котику!
-Шрече,    ходи.
-Ходімо.
        І побігли друзі до замку Аладіна. Доки Шрек розповідав охороцям байки, Кіт у чоботях пробрався до палацу і знайшов таки кімнату з літаючими килимами. Швидко застрибнув на килим і полетів, крикнувши навздогін: «$», замість обіцяного «w».
Летів наш герой  через глибокі моря, високі гори і довгі пустелі.  Раптом його застала пісочна буря, килим порвався і кіт гепнув у воду. Я навіть сам не знаю як він ледь не потонув. Нестримне бажання знайти брата, мабуть, його врятувало тоді. Оговтався, обдивився і зрозумів, що він у озері золотої рибки. О який шанс, я можу загадати бажання! І коли кіт пошепки промовив, із води вистрибнула золота рибка.
- О, привіт, рибко!      
- Привіт, Кіт у чоботях.
- Можна в тебе загадати три бажання.
Вибач котику, я більше не виконую бажання, а тепер виступаю в цирку. Попроси допомоги у Червоної Шапочки.
- Дякую, рибко! І пішов у ліс.
Йде, йде і побачив Червону Шапочку.
- Привіт, Червона Шапочко! Ти не підкажеш, де живе мій брат- близнюк?
 Червона Шапочка і каже: «З’їси пиріжок, скажу».
      Посмакував пиріжком, ще й молочком запив, вже й забув Кіт, що хотів від Шапочки. А вона: «Ходімозі мною. Я приведу тебе до Царя звірів. В нього є якийсь котяра. Може, й твій»,-  сказала Червона Шапочка.
      Ой, і довгою була дорога   до царя -мужнього Лева.  Перед  величезними чагарниками Шапочка попрощалася. Далі - шукай сам, там як завжди безлад. Дякую, Шапочко, з мене могорич.
       Бродить-ходить кіт…  То в очереті, то будяки минає - нікого не стрічає.  Цікаво, чого мене  не зустрічають? І чує, що хтось дуже голосно хропить, аж дерева дрижать. Ого, я таке хропіння чув востаннє, коли витягував з землі самоцвіти. І побіг на дивні звуки. Глибоко- глибоко у лісі, під старезним дубом, сопе нагло Кіт у величезному синьому капелюсі, точнісінько, як у нашого героя. А біля нього тихенько плаче
Лев, той, що Цар звірів, відганяючи мухи з котиська. Точно, братик.
- Привіт, господарю, чому такий сумний, і хто це біля тебе, чи не брат- блюзнюк мій?
 - Він, точно він,  забирай його пошвидше, бо геть розволочився. Миші пішки по лісі ходять, тільки те й робить, що похрапує та сметанки просить побільше. А бачиш, який нахаба, забирай худчій від гріха подалі.
Точно, брат мій, це його нахабна мордяка. І манерам все ж таки  його треба підівчити. Файно, що я його нарешті знайшов! Але це вже інша історія… Думаю переховати тебе буде легше, аніж знайти!