Кузьменко Марійка

 Крилата мрія

  Нове вміння

 

      Кожен день після школи Марійка прямувала до свого дому, перед тим привітавшись з Михайлом Івановичем. Зробивши домашні завдання, вона вибігала на лавочку біля своєї садиби. І вже там, підібгавши ноги і чекаючи на свою подругу-сусідку Зою Павлівну, мріяла про свого власного песика. Зоя Павлівна та Марійка – найліпші подруги. Тільки вік різний: 10 та 65 років. Зоя Павлівна вже ДВІЧІ!!! бабуся, що неймовірно тішило її. Також за подругу раділа і Марійка. Бабуся, якій Марійка подарувала дружбу, любила плести. І ось, коли нарешті Зоя Павлівна вийшла на прогулянку, то взялась за улюблену справу, а Марійка запитала:
- Скажіть, будь ласка, а чи не можете Ви мене навчити плести так само гарно?
         У відповідь Зоя Павлівна тільки посміхнулась, що мало означати «Так». Вона дала дівчинці гачок і нитку й показала основи – як набирати рядочок, як плести найпростіші стовпчики з накидом та без накиду. За півгодини старанної праці у Марійки все краще та краще виходило. Вже без пропусків, дірок та майже без помилок. А ще через хвилин 20 вийшла достатня гарна ряднинка в ляльковий будиночок Марійки. Ото зрадіють її іграшки як вона обновочку принесе!

 

       Пальчики трішки втомились і Марійка вирішила трохи дати їм перепочити. Але ж розмовляти, то вже діло не хитре!
- Знаєте, Зоя Павлівно, я так давно і так сильно мрію про власну собаку!
- Мої онуки, коли їздять на відпочинок лишають мені своїх двох пекінесів. Тому на цілих ДВА місяці цього літа я мала аж двох собачок! Вони такі смішні і чудові! Ти ж пам’ятаєш, що ми не бачились з тобою майже ціле літо, бо жила я в онуки в квартирі?

 

- Пам’ятаю-пам’ятаю. Тоді ми тільки по телефону спілкувались. Так за Вами сумувала і по-чесному трохи заздрила з-за собачок! – зізналась Марійка. – Так, насправді рада за Вас!
- А ти вже в батьків запитувала, чи вони не проти собаки в вашій оселі?

 

- Та ще ні, - зізналась Марійка. Якщо чесно, то мені трішки лячно.

 

- Лячно? Але як же ж вони дізнаються, що ти саме це хочеш? Про свої бажання потрібно говорити. Це важливо!
Саме цієї хвилини батьки приїхали з роботи і подруги змушені були попрощатись. Марійка так скучила за батьками, наче цілісінький місяць не бачились, а не попрощались з самого ранечку.

 

 Звістка

 

       Мама була аж занадто щаслива. І тато теж. Не те, щоб мама і тато були завжди нещасними, а тут ррраз – і щасливі. Зовсім ні! Просто якраз сьогодні вони були щасливі якось по-особливому. І Марійка це відчула. І нічого не розуміла. Але передчуття було таке хороше! Невже вони самі здогадались, що вона хоче песика? Чи більш простіше – мамі підвищили зарплатню? Ні. Адже тоді б вона була б просто радісна, а зараз вона – щаслива! Таке відчуття було, що навіть найщасливіша у Всесвіті! І тут Марійчин погляд спустився на мамин животик. Ого! Та він же ж побільшав! Вау! Скоро у неї буде братик або сестричка Справді, це прекрасна новина! Матуся виявляється давно вагітна, просто це не помічала Маруся. Мама трішки переживала, як сприйме цю новину Марійка і все чекала, поки животик округлиться і відразу стане все помітно і сам про себе все розповість. Овва, виявляється і мама інколи боїться про щось розповідати. А ще мама розповіла, що в Марусі зовсім скоро народиться сестричка! Справжнісінька!

 - Мамо і тато, а в мене теж є таке, про що я боюсь у вас обох запитувати.

 

Батьки насторожились, але матуся обійняла Марійку і довірливо сказала:

 

Давай розповідай, що у тебе там за думки поселились в твоїй невгамовній голові? Кому ж як не нам з татом ти зможеш про все-все розповісти?

 

Маруся стисла маму сильно-сильно, щоб не так страшно було питати. Потім згадала про маленьку сестричку в животику і запитально і схвильовано подивилась на маму. А мама дивилась на неї своїми великими красивими очима і чекала. Чекала поки Маруся зважиться. Відчувши, що все добре, дівчинка нарешті наважилась:

 

А чи можна ми…заведемо собачку? Я ще правда не визначилась з породою, але… Та й майбутній сестричці буде жити веселіше!

 

А потім Марійка підняла очі на обох батьків і вже в їхніх очах побачила таку довгоочікувану відповідь.
- Ну якщо ти сама про неї будеш дбати, то чому б і ні?

 

Радощам дівчинки не було меж.

 

Так, виявляється, що про свої бажання обов’язково треба говорити!

 

Мрія в руках

 

       А наступного ранку, Маруся щаслива йшла в школу. Привітавшись іще з одним своїм другом Михайлом Івановичем, який вже поспішав на свою роботу. Вони майже завжди бачились зранку. І навіть у Марусі прикмета така з’явилась. Як привітається з Михайлом Івановичем зранку – буде гарний день. Отже, сьогодні все віщувало, що день буде просто пречудовий!

 

      Але день виявився дуже нудним. І уроки, і перерви. Те, що розповідали вчителі можливо і було корисним, але тааакиииим нудним. А в класі у Марійки за ці всі роки так справжніх друзів і не з’явилось. Тому саме в школі дівчинка весь час думала про переваги тих чи інших порід песиків. То вона зупинялась на лабрадорі, то згадувала про сусідського чихуахуашку, то мріяла про таксу або болонку, а потім згадувала подругу Оленку та її неперевершеного вест хайленд вайт тер’єрчика Арчі. Нарешті дочекавшись закінчення уроків, Маруся почимчикувала додому. Нарешті! Мріяти! Ну і нарешті вона визначилась з породою. Це має бути саме мопс. Маленький або маленька (із статтю собачки вона ще не визначилась, адже ж не все відразу) мопсик. Вона навіть її вже подумки гладила, а ще уявляла як справжній друг чекає на неї вдома! І від цього в Марусі наче виростали крила і вона поспішила додому! Навіть пісенька «Україна – це ти!» , яку мугикала Марійка мугикалась якось по-іншому. Сьогодні був четвер, а по четвергам у Марійки було малювання. Закинувши рюкзак і похапцем пообідавши, Маруся взяла свій портфелик для малювання та почалапала на гурток. Ідучи по вул. Шевченко, вона побачила табличку з написом і фотографією. А вже, як підійшла ближче – зрозуміла, що віддається собачка в «добрі руки». Та ще й на диво, це був саме МОПС. Таке маленьке, миле цуценятко. А вже приглядівшись до фотографії, вона побачила, що у песика на спинці чорна мітка і ця мітка була у формі маленького сердечка. Не гаячи часу, дівчинка дістала мобільний і зателефонувала по телефону, вказаному на оголошенні. Почувся ніжний голос на тому кінці :

 - Добрий день. Ви зателефонували по об’яві? – невідомий, але достатньо приємний голос.

 

  - Доброго дня. Саме так! Я ось наразі на вулиці Шевченка і побачила Вашу об’яву про цуценятка. Чи можу я вже зараз його забрати?

 

  - Саме так. Я живу неподалік від стенду з об’явою, можете забрати цуценятко.

 

  - О, дякую. – Маруся відбила дзвінок ще й досі дивуючись своєму везінню.

 

Перед дівчинкою відчинилась хвіртка і звідти вийшла огрядна і одночасно дуже красива жіночка. Цуценятко було в невеличкому кошичку. Його Марійка впізнала, саме таке було на фотографії з оголошення! І ця міточка у формі сердечка!

 

- Тримай його міцно. –жіночка простягнула Марійці цуценятко. Буде твоє! Ти ж береш його усвідомлюючи велику відповідальність?

 

У Марійки навіть мову перейняло від захоплення.

 

- Так. – прошепотіла дівчинка. Очі круглі. Світ наче спинився.

 

- А батьки погодились? Ти ж не принесеш його мені назад, як набридне?

 

- Так, так. Тобто ні. Тобто.. Батьки погодились, а назад нізащо в світі не принесу!
- Ну от і добре. Бачу, у вас все складеться добре. Ти хороша дівчинка і це відчувається. Ну, бувайте здорові!. Хвіртка зачинилась, а Марійка залишилась тримати своє щастя в руках.
       Ну звісно, що про урок малювання вже більше не йшлося хоча урок був завжди очікуваним і неймовірно цікавим кожного разу. Та й пропустити одного разу – то не велике горе. Тим паче, коли на руках тримаєш МРІЮ! По дорозі додому Марійка придумувала різні імена. Зупинилась на Сарі. Гарно. Надзвичайно гарно і дуже інтелігентно. І коли вони прийшли додому, Сара заснула на Марійчиних руках. Напевно переживання життєві дались взнаки. Уся сім’я була рада появі ще одного члена сім’ї. І Марійка, і матуся, і тато, і навіть, маленька сестричка!

 

Толока

 

       Субота. Клас! Марійку розбуркало приємне лизання її обличчя. А це означає, що ранок суботи починався чудово. Хоча потім, виявилось, що ні! Татові треба було влаштувати генеральне прибирання. Марійка не дуже любила оте «генеральне прибирання». Навіть, дуже не любила генеральне прибирання. Раніше ці прибирання влаштовувала мама, але тепер живіт у мами був занадто великий, тому маму в генеральне прибирання задіювали не на всі 100 %, оскільки лікар порадив поки що не напружуватись і більше відпочивати. Але ж треба було вигуляти Сару і був час трішки залишитись наодинці та відтягти отой момент початку генерального прибирання. А тут, ще й згадалось, що Михайло Іванович запросив Марійку на толоку. Про толоку дівчинка доповіла татові, і він звісно відпустив її на допомогу до Михайла Івановича. Поснідавши нашвидкуруч Маруся швиденько зібралась знову на двір. Після першої прогулянки було видно, що Сара втомилась і вирішено було її залишити вдома. А сама вона, як торнадо помчала до Михайла Івановича. Правда що то таке толока дівчинка не до кінця розуміла. А виявилось… Виявилось, що це те саме прибирання, ще й генеральне, тільки вулиці, чи подвір’я і навіть його прикрашання. Крім Марійки посходились ще сусіди, тому головний начальник толоки - Михайло Іванович всім швиденько обумовив що треба зробити, розподілив обов’язки між бажаючими та по групував толок чан, щоб всім було ще й цікаво між собою. Марійці звісно припав Михайло Іванович.


- А ким Ви працюєте? А то здоровкаємся щоранку, а ким працюєте навіть не знаю.
Михайло Іванович працював швидко та вправно. Але з відповіддю не забарився:
- Ким працюю? Ветеринаром працюю. - Ветеринаром? – здивувалась Марійка. – То Ви мені саме і потрібні. В мене з’явилась Сара, домашній улюбленець. Мопсик. Чи не можете Ви мені розповісти, як саме про неї піклуватись?
- Це дуже чудово! Вітаю тебе і твою родину. А що вже твоя Сара любить, ти помітила?

- Любить спати в мене на колінах. – згадала Марійка. – Вона така мила, така красива. Маленька правда ще.

 - Мопсам треба їсти звичайний собачий корм, але не можна, щоб Сара з’їдала більше звичайної порції, бо може захворіти. Та й взагалі перегодовування дуже шкідливе і для цуценят, і для дорослих песиків, і навіть для людей! Так за розмовою зовсім непомітно минув час толоки. Робота зроблена, подвір’я сяяла чистотою. І навіть були розвішані чудові різнокольорові прапорці, які зшила сама тітка Оксана з сусіднього під’їзду. Втомлена але дуже задоволена, а ще й обізнана Марійка повернулась додому.

 

 Конкурс

 

      За вихідними турботами непомітно настав понеділковий ранок. Зовсім не хотілось вставати, але лизання та дзвінок будильника не давали Марійці можливості повалятись подовше в ліжечку. «Сьогодні ж тести з математики! А я зовсім забула про них! Але ж я в математиці АС!» - намагалась заспокоїти себе розумниця.

 

І знову ця школа! День йшов нудно, поки вчителька не спитала:

 - А в кого є домашні улюбленці? Підійміть будь ласка руку.» Півкласу піднесли руки догори, в тому числі вже гордо підносила і Марійка.

   - Завтра у нас буде конкурс костюмчиків для домашні улюбленців. Отже, хто з Вас бажає, щоб Вас домашній улюбленець брав участь в конкурсі – готуйте костюми, та приводьте чи то приносьте їх завтра на подвір’я школи. Приз – сертифікат на тренування до найліпшого тренера на цілісінький рік. Ну і багато ще яких подарунків. Чиї улюбленці братимуть участь – той звільняється від уроків, звісна річ!

 

       О, це просто неймовірна нагода! Познайомити свій клас із Сарою, та й ще прогуляти уроки! Як добре, як добре, що в Марусіному житті з’явилась її Сарочка!

 

       Прийшовши додому дівчинка почала плести костюмчик для своєї Сарочки, як її вчила Зоя Павлівна. Костюм вийшов пречудовий. Весь коралового кольору, а на спинці були біленькі крильця із справжнісінького пір’я, які Маруся приклеїла на клей-пістолет. Збоку напис «Моя крилата мрія!», а між крилами мале сердечко. Як справжня плямка на спинці в Сари. Батькам її ідея також дуже сподобалась. І виконання звісно теж. Маруся з нетерпінням чекала завтрашнього змагання.

 

      А вже зранку на подвір’ї школи було багато дітей і відчувалось справжнє свято! Ті, хто прийшли з тваринкою – мали отримати реєстраційний номерок. А ті, в кого тваринки не було – могли проголосувати за той костюмчик, який найбільше сподобається. Учасники з їхніми домашніми улюбленцями мали продефілювати по подіуму. Коли нарешті настала черга Марусі і Сари, всі були просто в захваті від цуценятка та саморобного костюмчика. Стільки оплесків ще не було ні в кого з попередніх учасників. Та і в наступних теж, хоча було дуже багато тваринок та милих костюмчиків. Ну звісно, Марійка та Сара виграли цей конкурс! Її всі вітали. І навіть два букети подарували – їх і її Сарі, хоча Сара на той букет уваги не звернула, а швидше хотіла опинитись на руках у Марусі. Не всім слава дається легко!

 

Глава без назви, бо остання

 

     А ще наступного дня, прийшовши до школи, Марійка довідалась, що прийшла новенька дівчинка. Мартіна . Мартіна – спокійна та тиха дівчинка. І о диво, вона розумна, багато читає, багато знає. Вони звісно потоваришували та ще й посадили разом за одну парту!

 

     Отак у Марійки опинилось все-все про що вона мріяла! Марійка мала домашнього улюбленця Сару, мама народила їй найчудовішу на світі сестричку, яку назвали Олюшка, та ще й у Марусі з’явилась нарешті в школі найкраща подруга Мартіна.

 
Про що ж іще мріяти?