Домініка Мануляк

 

Чому сумує берізка?

 

     Одного разу в давно покинутому саду росла берізка. Ніхто її не навідував, біля неї ніхто не ріс, стояла лиш вона. Годинами, днями, місяцями стояла берізка. Заплітала косички… і думала про життя. Мимо пролітала ворона. Берізка хотіла щось крикнути їй, але ворона полетіла. «Ах!» - зітхнула берізка. «Я напевне сама буду все своє життя».

 

     Та одного прекрасного літнього дня до берізки прилетів сокіл. Привітався. Ох, як їй стало приємно! Вона також сказала йому: «Привіт.» «Залишишся зі мною? Ти такий сильний, відважний, вірний, добрий, щедрий – справжній джентльмен», - сказала, почервонівши, берізка. «Вибач, але я мушу летіти до соколят, проте не засмучуйся… я неодмінно прилечу разом з ними до тебе в гості». «До зустрічі», - відповіла вона.

 

     Берізка і досі чекає його і не втрачає надії, що він повернеться.